Глава 19

Від  лиця Емілі
Боже, Емілі, і на що ти повелась, моя люба ?... Як тобі така розмова ? Подобається ? Так ти собі це уявляла ? І це твоє майбутнє ? З чоловіком, який навіть не поцікавився, як ти ? Просто чудово…
Ну а чого ти очікувала, підписуючи цей папір ? Що зразу заживеш щасливо ? Про це ти думала !? Ти бачила цього чоловіка два рази і ти думала, що станеться якесь диво ? Яка ж ти наївна…  А ще чого я дійсно не розумію: для чого я йому, якщо він так холодно до мене відноситься ? Це що якесь його несвідоме прагнення до самостраждання? Ні він мене не любить ні я його…Йому це дійсно до вподоби ? Таке відчуття ніби це все неправда… ніби це все не моє життя. Що я роблю ? Хіба я заслужила такого? Оце так перша зустріч…Ну, Мортімере я так цього просто не залишу…

Від лиця Мортімера

Так… я розумію, як я жахливо повівся в цій ситуації. Просто це мій захист —моя холодність, моя відстороненість. Так я себе оберігаю від зайвих хвилювань. Я розумію,  як тобі неприємно було, коли я сказав ось це все. Я все прекрасно розумію. Ти не винна Емілі. Я винен і тільки я.Я не достойний тепер аби називатись чоловіком.  Це не ти мене не заслуговуєш, це я тебе не заслуговую.  Я  забрав твою свободу собі і при тому, дозволяю собі такі випади в твою сторону.  Я низько впав. Якби ти тільки знала, чому я так холодно себе поводжу.  Але це мене не виправдовує аж ніяк. Те, що я зробив це низько. Можливо, коли небудь ти пробачиш мене, Емілі. А я себе мабуть,  що ніколи…