Глава 18

 — То, Ви, вже частуєте нашу гостю, пані Уолет, — беземоційно запитав Мортімер, який вже виднівся з-за дверей.
— О, любий Мортімере, Ви вже повернулись, — із захватом перепиталась пані Уолет.
— Так. Я вже є. Просто склались деякі непередбачувані обставини.
—Боже ! І що ж сталось, сер, — схвильовано поцікавилась пані Уолет.
—Чоловік, який піклується зараз про Крістофера, повідомив мене, що кінь дуже погано себе поводить і перестав слухатись. Тому він вирішив, що кінь просто засумував за хазяїном і попросив мене прийти допомогти вирішити це питання. І насправді він виявився правим. Я трохи побув з конем і він на диво втихомирився.
— Рада, що все обійшлося, сер! До речі, можливо хочете чаю ?
— Ні дякую, відмовлюсь. Справ просто навалом, піду зараз до кабінету. Та й після чаю в сигарет, що я курю, якийсь доволі дивний присмак.
Буквально на декілька секунд у приміщенні повисла дзвінка тиша, але раптом пані Уолет перервала її:
— О сер, наша люба гостя міс Абрамс, буквально нещодавно приїхала до нашого маєтку.
— Так… я бачу. То, Ви, вже показали юній леді її покої?
— Ну звісно. Все як, Ви, просили любий, Мортімере!
— Гаразд. Так, тоді проведете нашу гостю до покоїв пізніше. А я поки йду, бо багато роботи, маю відлучитись.
Мортімер починає підходити до дверей аби вийти в коридор аж раптом його окликує ніжний високий голосок:
— Вибачте, сер! А як же я? Ви, навіть не запитаєте, як я з дороги себе почуваю?
— Знаєте міс Абрамс, я доволі добре розрізняю, коли людина почуває себе дійсно не добре або коли щось сталось. Тому, думаю з, Вами, все в порядку. Відпочивайте, місіс Абрамс…
Двері зачинились, а Емілі так і продовжувала думати, для чого саме вона зробила такий вибір. Лише жагуче розчарування оселилось глибоко в її душі після цієї розмови…Ну і що тепер їй робити ?...