Глава 17

Вчора я відпросилась у батьків піти до церкви де я раніше прислуговувала, або попрощатись всіма своїми знайомими. Звісно ж всі мої подруги також були бо я їх покликала для того щоб поговорити і попрощатись наостанок з ними. Вони намагались мене втішити і сказали що в місті мені стане краще. Там всі перспективи які тільки можливі. Дехто з дівчат навіть не розумів чому я сумую коли їду здійснити свою найзаповітнішу мрію. Звісно ж подробиць мого переїзду ніхто не знав. Ніхто не знав про одруження, а про того чоловіка так тим більше. Думаю всім не варто знати аж все. А може я взагалі не зійдусь з тим…ну отим самим… і він мене відпустить і я повернусь назад. Головне щоб була змога довчитись. А далі я знайду собі раду.
Я подякувала всім хто змінив моє життя і мене на краще. Дякую їм всім. Завдяки всім моїм добрим знайомим та друзям я стала сама собою. Така яка є. Щоб я без них робила…?
Всю службу я старалась стримувати сльози але ніяк не виходило…Та й не лише в мене. Мої подруги також просльозились не на жарт. Всю службу ми дивились один на одного і омивались слізьми.
— Обіцяй приїздити !!!
Важко. Мені стало важко…
Вдома Емілі
-Еммі !
— Так мам !
— Доню, карета прибула за тобою…
— О Боже, вже ?
— Так люба. Вже є…
— Отже пора…
— Місіс Абрамс. Карета вже прибула. Зараз ми все завантажимо на неї і міс Абрамс можна буде відправлятись.
— Добре, дякую вам !
-Доню, ти як ?
— Тримаюсь…
— Сонечко не переживай. Це все на краще, повір. Ми будемо приїздити до тебе.
— Було б добре…
— Обіцяю, доню !
— Тато де ?
— Він дуже переживає… Трохи випив, цілу добу на нервах. Сама розумієш…
— Всі на нервах, знаю…
— Йду до нього подивлюсь мам.
— Звісно люба. Йди-йди…
Я пішла до кухні. Побачила батька який сидів сумний спираючись ліктями на стіл.
— Як ти тату ?
— Бувало і краще… Доню ти сама як ?
— Чесно ? Сама не знаю…
— Я починаю шкодувати про цю затію дочко. Я не знаю як тепер тобі допомогти моя мила.
— Тату. Все буде добре. За мене не турбуйся. Я їду в краще життя, повір. Тобі ж пообіцяли що зі мною все буде в порядку. Справді не переживай. Приїзди в гості , гаразд ?
— Звичайно доню. Приїдемо з мамою. Обов’язково. Головне пам’ятай: якщо щось буде не так пиши нам. Або ж якщо станеться щось що ранить тобі серце  то просто втікай. Зрозуміла ?
— Так тату. Дякую тобі. За все дякую.
Батько обійняв мене
— Не давай себе образити. Пам’ятай мої слова.
— Треба йти… Мене вже чекають…
— Так…Ходімо доню. Пішли…
Ми вийшли з батьком надвір де мене вже чекала карета. Всі мої речі вже були перенесені та запаковані, слуги Мортімера вже очікували мене.
— Що ж… напевно мені пора…
— Доню ми приїдемо. Чекай нас гаразд ?
— Мені буде сумно без вас .
— Нам також доню.
— Я вже чекаю коли ви приїдете до мене…
— Емі, все буде добре.
— Пам’ятай що ми тут і ми любимо тебе.
— І я вас. Пам’ятайте, я вже чекаю вас в місті.
Ми обійнялись з батьками і я старалась стримати свої сльози. Я підійшла в сторону карети де слуга відчинив мені двері і я врешті сіла всередину. Карета зрушила з місця і почала віддалятись від мого дому. Коли батьки вже не могли побачити мене я вже не стримувала своїх емоцій. Ніколи в моєму житті я не плакала так багато як того вечора. Невже в моєму житті тепер так буде завжди ?

Дім Мортімера

В будинку творився суцільний хаос вже декілька днів. Спочатку довелось підготувати транспорт і слуг які мали поїхати по Емілі. Це зайняло доволі багато часу. Потрібно було підготувати речі і необхідні запаси а також обрати хто з моїх слуг поїде в село за моєю нареченою. Обирав саме тих кому я найбільше довіряв сам. Поки мої слуги збирались в мандрівку, мені було необхідно проконтролювати чи всі мої працівники вірно виконують мої вказівки. Чи все йде за моїм планом. Слугам потрібно було приготувати велику кількість страв оскільки ніхто не знав, що саме вона любить. Потрібно було прибрати весь будинок щоб все було в порядку і в повній чистоті. Це я довірив Місіс Уолет, знаючи що вона точно впорається. Також я попросив слуг привести в порядок окремі покої для Емілі, щоб вона не надумала собі чогось зайвого. Вона буде жити окремо і я окремо. Нехай просто буде спокійною на рахунок цього. Якісь дивні в мене відчуття . Ніби і радію а ніби думаю а може було не варто… Чорт ну що ти верзеш ? Ти ж бачив заради кого робиш усе це. Вона цього варта і крапка !

(емілі)
Боже ще декілька годин і моє життя перевернеться з ніг на голову. Я навіть не знаю як описати всю ту бурю що вирує в мені. Я їду не в гості і не на декілька днів. Я їду назавжди… Так,  звісно хочеться вірити що це не так але ж я не дурненька. Все  не так просто як могло б здаватись на перший погляд. Цей чоловік майстер в будь який домовленостях . Дуже розумний і хитрий водночас. Потрібно бути з ним обережною. За декілька невимушених бесід йому вдалось вмовити моїх батьків віддати мене до його аристократичних лап.

Цікаво що він ще може… на що здатний…
Видно що він не з простих. Все вираховує наперед , кожен крок, кожну фразу, кожен жест. Це в нього в крові. Або ж така вельможа дресура. Сподіваюсь те що він мені пообіцяв університет буде дотримано з його слів.
Боже в кареті такий холод просто жахіття ! Навіть попри декілька теплих накидок, але нічний морозець відчувається не на жарт. Хочеться по швидше у тепле приміщення хоч трохи погрітись. Ще зовсім трохи , якихось декілька годин. Цікаво той чоловік буде ще спати коли я приїду чи вийде зустріти сам ?
Так не хочеться його присутності в моєму житті… Чужа людина… чуже місто…чужий дім… все чуже.
Через деякий час пішов дощ. Він йшов десь годину а здавалось що цілу вічність. В кареті стало сидіти просто не вимовно складно. Вологість пронизила все моє тіло. Через таку доволі не просту подорож я трохи відключилась.
Після дощу землю вкрив туман який після світанку змінив свій відтінок на рожевий. Я була на половину сонна і не дуже орієнтувалась де ми взагалі, чи далеко ще їхати. Але мій кучер зупинив карету та підійшов до мене.
— Міс Абрамс. Вибачте що турбував вас і перериваю ваш сон проте ми вже дістались належного  місця . Я йду повідомити в маєток що ми прибули.
— так звісно. Йдіть.
Я була так схвильована… навіть не думала що буду так реагувати.
Кучер пішов ближче до маєтку…і через деякий час слуги прийшли мені на допомогу щоб мене забрати.
— Доброго ранку Міс Абрамс ! – промовили деякі з них.
— Дозвольте нам допомогти !
Ми дуже раді що ви наша гостя !
Зараз ми все заберемо в маєток всі ваші речі !
Почався невеликий гамір…
Ходімо пані Абрамс нам сюди. Трохи пройшовши мокрою стежкою я добралась до вхідних дверей які відчинились на моїх очах і раптом хтось промовив до мене:
— Місіс Абрамс Люба! Ласкаво просимо у Норд енді !
Це була жіночка невеликого зросту але доволі приємна на перший погляд.
— Мене звуть Місіс Уолет, Дуже приємно з вами познайомитись ! Проходьте ! Ласкаво просимо вас у нашому маєтку !