Глава 16

Останні дні були справжньою каторгою для мене. Як моє життя докотилось до цього ? Все життя боролась за свої плани і цінності адже вони в мене завжди відрізнялись від більшості жінок. Мені  ніколи не була потрібна зайва увага і заміжжя мене ніколи не вабило. Є ті хто бажають цього а тепер чуже бажання хоче реалізуватись у моєму житті. Ну таке собі якщо чесно. З іншої сторони, якщо подумати то батьки кажуть що мене заставляти не будуть, найголовніше що цей чоловік зміг би допомогти мені з моєю мрією. Хмм… а, що якщо я просто з ним домовлюсь ? Він мені допоможе з університетом фінансово , а я просто підзароблю грошей і віддам йому по частинах всю суму. А потім попрошу щоб відпустив на волю. Якщо він багатий то має бути розумним це ж логічно. З ним можна якось домовитись я впевнена. Тепер в мене з’явилась надія на те що це все можна змінити. Це не може мене не тішити. Розумію що все це буде не так легко як здається але спробувати все таки варто.
Я вийшла зі своєї спальні і зайшла до нашої  вітальні де сиділи батьки. Після чого я повідомила їм про своє рішення, яке я прийняла остаточно. Чого це буде мені вартувати ? Поки ще не знаю…

Маєток Мортімера
Останні дні я не міг нормально виконувати будь які свої обов’язки через цю кляту домовленість. Чесно навіть смішно з самого себе що веду себе як підліток. Очікування забрало в мене неймовірно велику кількість часу яку я міг витратити явно на щось більш корисне. Як же мене дратує той факт що я не можу тепер повністю себе контролювати. Це завжди було моєю сильною стороною, але бачу  багато що на жаль змінилось. А може це на краще ?Навіть не знаю що й казати…
— О боже !!! — і тут я почув пронизливий писк місіс Уолет. Я насторожився не на жарт.
— Сер ! Ви не повірите ! —, чую як вона в цей же самий момент біжить наближаючись до моїх покоїв. Раптом відкриваються двері:
— Сер, вам листи від Абрамсів ! Боже яка несподіванка, тримайте ! – раділа місіс Уолет. Вона передала мені декілька конвертів і от тепер я буквально тримаю зараз в руках свою долю. Господи… як лячно…
— Любий Мортімере, ви в порядку ?
— Місіс Уолет, можна вас попросити про дещо ?
— Звісно любий Мортімере!
— Розпакуйте листа. Будьте ласкаві
— Дуже хвилюєтесь сер ?
— Сильно помітно, так?
— Трошки видно, — усміхнулась жінка.
Місіс Уолет взяла конверт і почала витягувати листа.
— Просто прочитайте і скажіть мені що вони відповіли
— Ви дійсно цього хочете ?
— Так місіс Уолет. Хочу щоб це зробили ви. Бо я не витримаю і помру з горя якщо побачу те чого я найбільше боюсь.
— Гаразд гаразд.
Місіс Уолет розгорнула листа і почала вчитуватись у його зміст так як мала певні проблеми з зором через вік.
Раптом вона перевела свій погляд на мене і мовчки дивилась. Все моє нутро перевернулось з ніг на голову.
— Сер… Вона приїде…
— Що ?!
— Сер вона погодилась. Будьте тепер спокійні.
— Ану дайте-но листа !
Я взяв в руки листа я судорожно почав вчитуватись в текст. Боже мій…
Абрамси  погодились і їх донька також. Внизу її підпис і її батька. Невже це реальність ? Чи буває одночасне відчуття радості і страху ? Напевно так. Врешті прочитав  листа до самого кінця.
— Місіс Уолет. Вона буде після завтра.

—Господи ! Яка радість Сер ! Радію за вас ! Я так розумію що потрібно підготувати  маєток до приїзду міс Абрамс.
— Так ,звісно місіс Уолет ! Попіклуйтесь про це будьте ласкаві !
— Тоді йду повідомлю іншим слугам, шо приїде важливий  гість.
— Так-так, йдіть. А я йду мені потрібно ще доробити свої справи.
— Добре, сер, як забажаєте.
Через декілька днів
Поки прислуга що приїхала з міста, збирали мої речі я все думала, що ж мене чекає у тому Норд-Енді. Чи буду я там по-справжньому щасливою. Яке оточення. І головне який насправді мій майбутній чоловік. Чого від нього потрібно буде очікувати. Можливо я взагалі не підійду йому і він мене просто відпустить. Я була б дуже рада цьому.  Прислуги приїхало доволі багато хоча в мене навіть немає стільки речей, щоби зайняти їх хоч якоюсь роботою. Звісно, мені не зрівнятись з їхніми панами, які живуть все життя в розкоші і мають чим похизуватись. Незабаром мала приїхати карета в якій я маю відправитись до міста. Серце обливається кров’ю. Що я зробила не так… Чому повинна їхати саме я… Впевнена що є інші хто б були раді поїхати замість мене. Найгірше це те що мені заборонено приїздити сюди до свого дому. Як можна бути настільки жорстоким… Страшно уявити що собою являє цей чоловік.  Думає що жива людина може стати його власністю. Як огидно…
І на що я тільки погодилась ? Розум взагалі покинув мене чи що… Напевно це не він а швидше надія. Вона мене покинула… Головне аби він дотримався свого слова і допоміг мені з навчанням. Інакше я втечу…клянусь Богом. Не сприймаю людей після того як вони не дотримуються своєї обіцянки. І так буде з ним… Дивлюсь як збирають мої речі і сльози навертаються одразу на очі. Як мені це все витримати… У мене доволі сильний характер, але навіть зараз я відчуваю що трохи здала. Ця вся ситуація надламала мене. Декілька днів після того як я погодилась на цю разючу авантюру я не могла спати. Все думала а чи правильне рішення я прийняла…Чи все я зважила…Чи взагалі готова я… Чужі люди, чуже місто, чужі правила. Я проти всього світу. Така маленька але сильна. Якби там не склалось я буду боротись чого б мені це не вартувало. Любий майбутній чоловік ще не знає з ким він зв’язався.  Що ж, його чекає сюрприз… Хоч і не приємний. Ну нічого, буває… Хай тепер дізнається сам як це розчаровуватись у тому в чому не можеш повністю тримати контроль.