Глава 15

Через деякий час погода стала покращуватись, туман став зменшуватись. Я зрозумів, що пора рушати додому.
— Містере Абрамсе, можна вас на хвилину ? Я б хотів з вами поговорити на одинці.
— Так, гаразд, звісно. Ходіть за мною.
Ми прийшли до сусідньої кімнати. Я прикрив двері і сказав:
— Містере Абрамсе, чи не могли б ви позичити мені  та лист паперу ?
— Так, звичайно. Ось тут у столі.
Я витягнув перо із потаємної кишені, яке завжди зі мною. Взяв лист паперу і почав писати. Через дві хвилини я дописав а потім промовив:
— Містере Абрамсе. Це договір. Між вами і мною та Емілі. Я даю їй декілька днів на те, щоб вона подумала над моєю пропозицією. Коли ви остаточно вирішите то поставите з Емілі свої підписи та надішлете його мені у Норд-Енд, оскільки я скоро повинен їхати туди  по своїх справах і тут в селі мене вже не буде. Пам’ятайте, я даю вам декілька днів, не тиждень. не два, а декілька ДНІВ.
— Так-так. Все зрозумів сер. Я постараюсь зробити все, що в моїх силах, — відповів пан Абрамс
— Гаразд, тоді ми з вами домовились, — посміхнувся я і віддав йому договір.
Ми вийшли до коридору і зайшли на кухню там де була Емілі і її мати.
— Я прийшов щоб сказати вам, що я повинен вже відправлятись додому, погода вже покращилась, не хочу вас лишній раз турбувати.
— Ой ну що ви сер, для нас честь, що ви завітали до нас-, сказала місіс Абрамс
— Дякую вам за вашу доброту і гостинність. Піду ще треба забрати Сенді.
— До речі у вас дуже слухняний кінь. Сенді просто диво. Такий милий , — промовила Емілі
— Дякую. Мені приємно це чути-, усміхнувся я.
— Будемо раді вас бачити знову-. усміхнулась місіс Абрамс
— Дякую. Обов’язково.
— Я проведу вас сер, — сказав батько Емілі
Ми вийшли з будинку я пішов забрав Сенді, сів у сідло і промовив:
— Отже думаю ви пам’ятаєте, про те що я вам сказав ?
— Так . Звісно Сер. Не переживайте я пам’ятаю.
— Гаразд. Тоді гарного вам дня. До побачення.
— Гарної дороги. Всього найкращого пане !
І ось нарешті я рішив додому разом із Сенді. Єдине про що я думав це що ж все таки вирішить Емілі і чи погодиться на цю нечувану авантюру.

Будинок Абрамсів

—Оце так ! І як його сюди занесло скажи -, здивовано говорила місіс Абрамс
— Сам не розумію як воно так взагалі склалось -,відповів пан Абрамс
— Почекай, а що це в тебе руках, — запитала місіс Абрамс
— Емілі вийди на хвилинку. Швиденько -, закомандував їй батько.
Емілі подивилась на свого батька і все ж вийшла з кухні.
— Мередіт, послухай мене зараз уважно. Це договір із цим паном. Він залишив тут навіть свій підпис. Це договір між ним мною… та Емілі.
— Що-, здивовано запитала мати Емілі
— Так ! Маркіз сказав якщо вона погодиться їхати до міста і виходити заміж то вона повинна поставити підпис а потім потрібно буде надіслати йому договір у місто. Він дав нам декілька днів подумати -, сказав схвильовано містер Абрамс
— О боже. Потрібно поговорити з Емілі.
— Почекай. А що ми будем робити. Що ми вирішемо ?
-Ти жартуєш Моргане  ? Звісно що погоджуємося. Ти взагалі розумієш що сьогодні було ? Сам маркіз забажав одружитись з нашою Емілі ! Не з кимось іншим а з нею ! Розумієш ? Вона ж хотіла до міста вчитись так  ? Ну от хай їде вчитись а багатий чоловік ніколи зайвим у її житті не буде ЦЕ точно.
— Але Мередіт. Вона ж його навіть не знає.
— Ну нічого . То познайомиться. Я з тобою вибач також не хотіла одружуватись, але як бачиш потім передумала і вона все переосмислить.
— Це єдине що у нас є Мередіт. Ти не розумієш, що кажеш !
— А тепер послухай мене, якщо ти відмовишся підписувати договір тоді ми з тобою розлучаємось, зрозумів ?
Містер Абрамс замовк і почав думати. Він думав що тепер робити в такій клятій ситуації. В нього закралась думка можливо все таки Емі і дійсно буде краще у місті. Та й цей чоловік що приходив в гості виявився людиною яка врятувала колись його життя. Отже він не мав би зробити чогось такого що могло б розчарувати.
— Моргане дивись. Тут є пунк про те що вона не  зможе приїздити сюди до нас в село.
— Що ж… тоді доведеться їхати до міста в гості.
— Треба покликати нашу  винуватицю. Емілі -, крикнула мати Емілі
— Емі ! Ходи-но сюди -, позвав її батько

Боже мій ну і що на це раз ? Знову кличуть… Цікаво коли не-будь мені перестануть говорити що мені робити і командувати мною ? Хочеться спокійного життя і не залежати ні від кого. Особливо від батьків. Постійно одне і те саме: зроби те, подай, віднеси, прибери. Про мої бажання хоча б хтось подумає ? Напевно що ні…
— ЕМІЛІ !!!
От чорт ! Та йду вже я . Йду.
Я прийшла до кухні де сиділи мої батьки. І тата був якийсь папірець у руці.
— Так мам, що ви хотіли ?
— Сідай-но біля нас, сказала місіс Абрамс
— Доню, слухай тут така справа… Річ у тім що цей пан який приходив сьогодні він сказав що ти можеш поїхати вчитись в місто і отримати освіту. Все як ти бажала з  дитинства. Пам’ятаєш…?
— О господи ! Правда ?! Але як вам вдалось його вмовити ? Це ж величезні гроші !
— Тобі потрібно буде підписатись ось у цьому договорі якщо ти звісно плануєш туди їхати -. Сказав містер Абрамс
— Боже ну так ! Звісно що поїду ! Ви ж знаєте я мріяла про це все своє життя ! Проте я навіть не розумію як він от так просто попросив когось мені допомоги.
— Доню. Він не просив  ні в кого допомоги. Це його власне бажання .
— Але звідки в нього стільки грошей і зв’язків ?
— Виявилось що він дуже заможній пан -, сказав містер Абрамс
— Слухайте а може я йому все ж напишу листа. Просто хочу подякувати йому за те що він для мене зробив
— Емі стій, зачекай! Проте… є одна умова, доню…

— Так і що за умова ?
Настала тиша, проте вона тривала не довго.
— Емі… річ у тім що тобі потрібно підписатись у договорі… якщо…. якщо ти погоджуєшся вийти за нього заміж.
Я закам’яніла . Я просто не могла підібрати потрібних слів. Як заміж ? Я ще не думала про заміжжя. Я хотіла отримати освіту. Але ніяк не чоловіка. Такого я не очікувала  років ще три так точно.
—  Боже ! Мамо , тату. але ж ви мені обіцяли, що поки  я буду вільна від обов’язку одружуватись. Ви знаєте що я хотіла сама встати на ноги, поїхати вчитись, а тепер ви вчините зі мною ось так ?!
— Емі послухай ! Він обіцяє що якщо ти зараз не захочеш одружуватись от ти можеш поки отримувати освіту, так як ти і мріяла. Він не скаже нікому що ти живеш у нього, щоб не порочити твою репутацію. Про тебе будуть знати лише декілька його найближчих людей з оточення. Поки ти не хочеш виходити заміж то просто зможеш вчитись собі як ти і мріяла. Він пообіцяв, що не буде тебе змушувати. Так що можеш бути спокійною.
— Тату що ти скажеш ? Що мені робити ? Допоможи мені !
— Доню, ти не переживай. Ми з мамою будемо приїздити до тебе. Нам дозволили. А за заміжжя зараз  сильно не переймайся.  Пан сказав що можеш поки собі вчитись як ти і хотіла. Якщо часом щось буде не так ти просто пиши нам, і тобі зразу стане легше. Повір все буде добре.
Боже мій і що мені робити ? Цей чоловік старший за мене на років 10 це так точно.  Я один раз з ним поговорила а який ефект… І що він собі тільки надумав? Я навіть не розумію ну для чого я йому. Є ж стільки жінок які хочуть заміж. Для чого тоді псувати саме моє життя ?
— Емі ходи. Йдемо поговоримо з тобою один на один, — лагідно сказала місіс Абрамс
— Емілі, послухай мене доню. Ми з батьком також бачились лише декілька разів до заміжжя. І я була категорично налаштована. Я не хотіла за нього заміж. Але з часом я багато чого переосмислила. Доню послухай. Тобі просто потрібен час. Повір мені. Тим більше якшо вже чесно казати то він видно, що має життєві цінності, має багатства, зв’язки що не мало важливо. Будеш мати все що тільки побажаєш. А з часом ти звикнеш до нього повір. Ти просто навіть  уяви скільки жінок хотіло б бути на твоєму місці . Подумай собі добре ?
— Гаразд. я Подумаю. Дайте мені трохи часу добре ?
— Так. Звісно люба. Ти маєш ще декілька днів.