Глава 12

Прийшовши додому я нагодував Сенді, а сам пішов розмірковувати, що я буду робити далі.
Отже в церкві буде свято і Джеймс сказав, що прийдуть напевне майже всі. Чудово , це не може мене не радувати. Можливо в мене буде єдиний шанс побачити ту дівчину. Вона мене з голови не виходить. Просто жахіття якесь.
Я не залишу це все просто так, щось обов’язково придумаю.  Головне не наговорити дурниць, бо серцем відчуваю що здатен на таке тепер. Особливо коли погляну у її очі. А що, якщо вона не захоче зі мною говорити ? Так, годі не треба загадувати наперед. Спочатку представлюсь їй, а далі вже подивлюсь по ситуації. Сподіваюсь я не відлякаю її від себе. Чорт… вона така тендітна і мила…Не розумію, я навіть ще ні разу з нею не говорив, а який вплив вона на мене вже справила…знала б вона.
Наступного дня не відбувалось  анічого цікавого. Цілий день дощило. І так сильно,  що підтопило ціле подвір’я. Весь день я просидів спочатку вдома, а потім трохи наводив порядок надворі будинку. Хвала богу до ранку вода вщухла і все вирішилось саме по собі.
 Вже на наступний день, я прокинувся година так о сьомій. Я хотів привести себе в порядок, щоб піти на літургію. Витягнув свій ошатний фрак із шафи, щоб одягнути його сьогодні. Одягнувши фрак я пішов витягувати чоботи з під ліжка. Вчора я їх привів до ладу, трохи почистив, щоб не йти до церкви в брудних.  Повністю одягнувшись, я направився на вихід, в  сторону церкви.

Прийшовши до церкви на подвір’я , я помітив багато людей, що направлялись в середину, послухати літургію. З часом людей стало все більше і було доволі важко протиснутись хоча б трохи в бік. Що ж тепер зрозуміло наскільки ці люди люблять свого пастора. Джеймс був правий. 
 Який ж гарний аромат у церкві, через ладан, який розпилив всюди пастор. Вогники від свічок заполонили своїм світлом усю церкву всередині.  На мене вони здійснювали заспокоюючий ефект. Я побачив як хтось підійшов до підставки зі свічками і почав запалювати свою свічку, щоб поставити її до решти інших, що яскраво горіли одна біля одної.  Трохи згодом я зрозумів, що людина, яка ставила свічку була одягнена і темно зелене плаття, яке я вже десь раніше бачив. Та ні…бути такого не може…
Я трохи підійшов ближче оскільки не бачив так сильно добре з такої відстані.
Дівчина пішла трохи вбік і розвернулась так що я побачив…
Так… це була вона…
Боже мій ! Яка несподіванка ! Такого я не очікував звісно ж . Моєму щастю немає меж. Яка ж вона чарівна. Вік би дивився на цю незнайомку. Вона така витончена та ніжна, в мене просто бракує слів.
— Емілі, ходи но-сюди, я тут,  — почулось як хтось покликав цю  привабливу дівчину.
Ага… отже Емілі, тепер я знаю твоє ім’я юна леді. І хто мені тепер скаже, що це не доля ?
Я побачив як дівчина пішла до якоїсь жінки. Або це її знайома або ж швидше за все її мати.
Що ж, в принципі в мене з’явилась одна ідея, як мені звернути на себе увагу. Можливо це буде трохи ніяково, але в боротьбі всі способи непогані.
Я почав по трохи приближатись в сторону де була Емілі , скорочуючи відстань між нами обома. Я рухався дуже повільно та плавно щоб це не викликало ні в кого підозри. Врешті решт я підійшов до неї впритул  і відстань між нами була трохи менше метра. Я перевів подих і прошепотів:
— Добрий день, міс. Я дуже перепрошую та чи не могли б ви мені позичити молитовник. Просто я не місцевий у мене немає можливості зараз його привезти з дому.
— Ем… так звісно… тримайте. Я маю ще один із собою. Та й взагалі в мене їх доволі багато.
-Дуже вдячний, вам, леді. Ви часто тут буваєте ?
—  Ем…ну так, доволі часто. Я служу в цій церкві. Тому буваю тут регулярно, — відповіла Емілі.
— Кажете сер, ви, не звідси ? А де ж ваш дім ?
— Туди добиратись майже цілий день. Я живу в місті, у Норд-Енді.
— Оу, вау! У місті, справді ? Це моя мрія там побувати. Та й взагалі в моїх планах переїздити туди, щоб навчатись та  отримати освіту.
— Це приємно мене вражає, що ви маєте таке бажання, міс.
— Та що ви, в цьому немає нічого такого. Я вважаю, що освіта як дорога прикраса,тільки  більше прикрасить того хто її носить.
— ЕМІЛІ !
Нашу бесіду перервав напів шепітний крик.
— Дуже перепрошую сер, мене кличуть.
— Та ні, нічого страшного, це ви вибачте мене, що потурбував вас та згаяв час.
Я усміхнувся і Емілі направилась підійти ближче до своєї матері.
Хмм, що ж… з цього моменту, незнайомка більше не була для мене незнайомкою. Тепер вона Емілі.