Глава 10

Одягнувшись, в сірий редингот, я вирішив все ж піти трохи пройтись  вулицею поки не падав дощ.  Хотілось  втекти від нав’язливих думок. На вулиці було доволі холодно проте сидіти в стінах будинку взагалі не хотілось. Одягнувся я до речі по простому, так щоб в селищі  ніхто сильно не задавався питаннями, хто я і що забув в цій глушині. Капелюха сюди в село  я навіть не брав з собою,  просто щоб не привертати зайвої уваги. 
       В селі я вже не вперше, але дуже часто приїздити мені не виходило. Робота зайняла більшу частину мого існування. Вона забрала мій подих мій пульс, я перестав розуміти де я і мої істинні бажання.  Життя стало  схожим на біг по колу. На щастя,  в мене вийшло його обірвати. Все ж таки буду дуже  старатись  приїздити сюди якомога частіше. 
       Так звісно, тут немає таких веселощів як вдома, але все ж це місце також має свої переваги.  О, до речі а от я і прийшов  туди куди саме потрібно. Точніше моїй душі. Вона мене сюди відпровадила .
       Тут в селищі знаходиться  невеличка церква .  Вся вона побудована з  сірого каменю. На найбільшому  синьо-блакитному вітражі виднівся білий хрест, тому коли світило сонце, на підлозі виднівся  відбиток цього хреста. Лавки в церкві були дерев’яні  лаковані ззовні. Підставки з свічками освітлювали своїм світлом і теплом все приміщення. В центрі храму  перед іконостасом стояв тетрапод , на якому були вирізьблені листя та грона винограду. Так… все невеликих масштабів, але видно що люди які приходять сюди, вкладають душу в це місце. Це справді дуже кидається в очі.  В мене закралась думка посповідатись тут. Поки є така можливість потрібно скористатись нею. У мене  виникають такі суперечливі думки в голові, деколи мені здається що я майже не грішу, а іноді я вважаю себе найбільшим грішником світу. Кожен раз думаю як такі протилежні речі, вживаються в мені одночасно ? Диву даюсь. 
       До речі сьогодні  на службу прийшло дуже багато людей, думаю що якесь релігійне свято про яке я навіть не знав проте, це по суті не так і важливо… хоча… стоп…секунду…що за...

Мій погляд переманила одна людина що стояла навпроти і молилась…дівчина.
В її руках був молитовник . Вона стояла схиляючи голову трохи донизу. Її погляд був опущений до підлоги і вона уважно слухала проповідь. Що мене здивувало це те що її постава була така рівна і горда. Боже мій … кого ж вона мені нагадала цим. Я знаю лише одну жінку в своєму житті яка могла своєю поставою сказати набагато більше ніж одягом прикрасами чи словами…
Хто це ?... хто це ?... хто ця дівчина?.. — це питання не виходило з моєї голови.
Як цікаво… одяг в неї самий простий який тільки може бути, але ця постава…
Постава  гідна самої королеви. Боже сподіваюсь ти пробачиш мене за мою наглість, що я в твоєму Божому домі дозволяю собі  думати і робити таке…
Просто я не знаю що зі мною відбувається… ну так… жінка… нічого такого. Подумаєш, скільки їх є на світі. Але стоп…чому саме вона ? Що ж в ній є такого, що я дозволив собі такі думки   та ще й в церкві де повно людей? Відчуваю як моє обличчя зашарілось, бо дуже сильно горять щоки. Годі !         Не дивись ! Що ти твориш, Мортімере ! Як ти собі таке дозволив ?...  Та й загалом я сам себе дивую. Ця дівчина зі темно-русявим волосся а я все життя більше полюбляв білявок. Чорт забирай ! Єдине що я точно знаю так це те що я буду розплачуватись за свої думки які я позволив озвучити в своїй ж голові  під час божої літургії. Це гріх, Морті, гріх… а ти піддався .  І не соромно ?...
О господи … вона глянула на мене. Вона глянула на мене ! Очі янтарно-карі … Так тепер думаю по моєму зашарілому багряному обличчю вона зрозуміє чому зустріла мій погляд на собі.  Жінко… хто ж ти…що ти зі мною зробила…  Ще ні одна людина в цьому світі не заставляла мене почуватись так ніби я невиліковно хворий. Такі почуття для мене в новинку. Чорт-чорт, почуття ?! Невже сталось те чого не мало ніколи статись ? Невже я вляпався в те, що я так завжди  недооцінював ?  Та ні. Бути такого не може ! Це жінка, просто жінка ! Перестань туди дивитись ! Не шукай її погляд. Для чого тобі це ? Ведеш себе ніби тобі років п'ятнадцять від сили Морті, ну справді !
   Ех цікаво як її звуть… можливо в неї  таке ж  виважене ім’я як і її постава. Ясно я зрозумів… я відчуваю що  програю і мабуть зараз цей бій  сам з собою мені не виграти…Сподіваюсь ти пробачиш мене,  Господи…