Глава 4

(Від обличчя Мортімера)
Цього року осінь була не дуже легкою, чесно кажучи . Два роки тому був страшений буревій, зробивший  людям великого клопоту.  Люди, що працювали на ринках зазнали великих збитків, оскільки дехто навіть не встиг заховати товари що були на прилавках. В цей самий час вода піднялась до колосальної норми, чого навіть не пам’ятали старожили англійських містечок. Ніколи за своє життя подібного англійці не бачили. Ну і я звісно ж. Все чого я хотів це допомогти своїм співмешканцям якомога швидше справитись з цією проблемою. Я дав наказ про те що кожен селянин та міщанин може поскаржитись напряму до мене, написавши листа про те що його дійсно турбує, а вже  далі на нараді вирішували людські проблеми по мірі їх необхідності та негайності. Ніхто навіть не думав, що ця проблема буде аж настільки сильних масштабів. Листи приходили в нереальних кількостях і прийшлось просити додаткової допомоги у людей,що служили в моєму маєтку. Вони допомагали осягнути мені більшу кількість листів, що звісно, самотужки я б не зміг зробити. За що їм я дуже вдячний. Їх відданість тоді сильно вразила мене.
І звичайно що через деякий час ця проблема пішла на спад: вода почала вщухати, що не могло нас всіх не тішити. Всім хто потребував допомоги ми надали грошову компенсацію. Коли вода повністю покинула  наш Норд-Енд на вулицях почали працювати люди відповідальні за наведення порядку на вулицях. Багато людей попри важкі життєві перипетії прийшли на допомогу і стали прибирати вулиці від минулих погодних збитків. Все це навіювало мені думку про те що, якби важко не було, якщо ти не один то зможеш справитись з проблемою набагато швидше ніж самотужки.  Саме після цих подій,  англійські високопосадовці вирішили змінити мій посадовий статус на дещо вищий оскільки я зміг швидко впоратись з наслідками природніх катаклізм і допомогти своїм містянам  впоратись з усім цим. Мені звісно,  приємно, що мою роботу оцінили по достоїнству,  але я дуже сподіваюсь, що більше такого не повториться і природа буде на стороні людей і їх безтурботного  життя. Хочеться вірити в це…