Глава 3

Від обличчя Маркіза де Вальмона (Мортімер)

О боже, невже вона настільки налаштована на те щоб змінити не  лише мій посадовий статус але й сімейний ? Серйозно, ну для чого ? Я ще не відвик від уваги вільних жінок і мені це завжди подобалось. А вона хоче щоб я грав вірного чоловіка ?! А мене хтось питав чи хотів би цього я ? Хах – ні ! їм важливо показати, що у статусного члена нашої родини ідеальне життя у всіх його аспектах. А мені це потрібно ? Ні ! Але всім все рівно… як і завжди.
Гаразд годі цих нав’язливих думок. Краще познайомлю вас і з собою і хоча б трохи дізнаєтесь мій зовнішній вигляд. Всі ви вже знаєте що я Мортімер і зовсім недавно змінив посадовий статус на вищий, що не могло не порадувати мою родину. Що ж… я зеленоокий , моє волосся темно русе і трохи закуйовджене на кінчиках пасм . Обличчя моє з правильними пропорційними  рисами, а от люди кажуть, що я гарний і навіть дуже. В чоловічій красі я не розбирають але все це я зрозумів про себе коли зіштовхнувся із плітками які кожен день розносились по містечку. А ще я це почав розуміти коли знайомився з людьми і вони не знаючи мого статусу говорили мені про те що я ззовні привабливий. Ще у мене широкі плечі і я дуже високий . Настільки високий, що на фоні інших людей мене дуже легко знайти, банально навіть у натовпі. Все це я говорю не для того аби повихвалятись, ні… швидше просто як факт. Мені більше подобалось у собі моя освіченість і мій холодний розум. Я з самого дитинства не проявляв слабкості і майже ніколи не плакав, бо як тоді так і зараз будучи дорослим я не бачу в цьому ніякого сенсу.  Розум найсильніша зброя ! Щоб мені ніхто не говорив. І в принципі зі своїм розумом я непогано справлюсь, що може підтвердити ціла купа викладачів, які мене навчали. Ну і звісно підтвердженням є ще також недавно отриманий статус Маркіза де Вальмона… в принципі звучить непогано. Та й загалом я справді заслужив його і було далеко не просто довести високим вельможам, що мені можна довіряти непросту роботу пов’язану із думкою суспільства, без якої немає сенсу моєї посади. Але я зміг…батько б пишався це я знаю точно. Він стільки вклав у мою освіту , і грошей і власних переживань, що я дякую йому навіть зараз коли його більше немає.
В цьому плані ми з ним завжди були схожі : впевнені та вперті. Це нас об’єднувало. Але на жаль батько хворів. У нього все життя були проблеми з серцем і одного дня коли він був у іншому місті на лікуванні його серце не витримало… Його завжди всі поважали, його робота була оцінена людьми на найвищому рівні. Він все починав сам і ніхто йому не допомагав. І тоді я зрозумів і вирішив для себе що я не підведу його. Бо в нього не було нічого і він зміг все , а я маючи освіту і свій статус повинен старатись як ніхто інший. І здається в мене поки непогано виходить. Сподіваюсь ти пишаєшся мною тату і не розчаруєшся в мені поки я на твоєму місці… Ну а що далі ?... А далі буде видно.