Глава 1

— Ех, ну яка ж гарна зараз погода Оліверу, — промовив Мортімер.
— О, так сер. Дощило тижнів зо два ніяк не зупинялось.
— Цих два тижні я провів з користю, що мене не може не радувати.
— Шукали собі супутницю долі та життя, сер ? 
— О Боже, ні ! Ти ж знаєш Олів хто дбає про цю перспективу в моєму житті.
— Так-так ,сер, я в курсі, — усміхаючись відповів Олівер.
— Знаєш Оліверу, мені набридло...справді. Я ніколи не просив її це робити, мені не потрібна її "допомога". Мені було так добре і прекрасно в кавалерійському училищі ,в якому навчався, бо я робив ,що хотів. Там не було контролю, від батьків лише від викладачів. Незважаючи на всі мої витівки, вчився я і в правду непогано.
— Так, сер, це всі знають, у вас багато до чого талант !
— Годі Олів, перестань, це ж смішно. Нічого такого в цьому немає, коли тебе готують до конкретного  майбутнього з самого дитинства. Так... про що я...,а згадав...мама ! Я все розумію: дати освіту, вчити правилам і обов'язкам, які  потрібні в майбутньому на певній посаді , все це я звісно, що приймаю. Я не розумію для чого такий контроль мого особистого життя мені вистачає того, що в мене є і більшого мені зараз не потрібно Зараз, коли не стало батька, хочу довести їм всім, що я не гірше,що я достойний бути маркізом і що цей статус не є забаганкою моєї заможної сім’ї.
— Повірте, вас, дуже багато хто поважає і не питайте звідки я це знаю, просто стіни мають вуха, а в мене якраз хороший слух. Я можу вам довести те, що багато хто хоче працювати на вас, це справді так.
-Сподіваюсь ти мені не лестиш, Олівере
-Та що, ви, ні звісно. Сер, як я можу ? Ви, справді, дуже чудова людина.
 — Дякую Олівере.
— Я вас розумію, Ви, молодий талановитий, Вам, ще можна почекати декілька років до одруження, але з іншої сторони, Ви зрозумійте свою мати. Вона переживає, бо хоче, щоб ,Ви, були з достойною другою половинкою, щоб вона давала вам сили і мотивацію працювати і бути краще, тому що в сім'ї криється  сила. Напевно ж ,Ви, це розумієте як ніхто інший.
— Так, розумію звичайно. Просто…я б хотів, щоб доля сама вирішила це нелегке питання, — зітхнув Мортімер.
В цей ж момент в двері постукала прислуга.
— Маркізе де Вальмон вибачте за втручання, приїхала, Ваша, мати, Герцогиня де Лакло !
— Так, вже йду.
Вийшовши з свого кабінету, Мортімер спустився по сходах, де він помітив світловолосу постать.
— Доброго дня, Маркізе ! Не завадила ?