83. Роман. Вражаюча новина

Я вражено дивився на батька. Це була дуже важлива інформація.

— Але тоді чому ти нічого не зробив? Якщо ти не був винен… 

 — Я не хотів виправдовуватися перед Тимофієм і миритися з ним, бо він був закоханий у мою дружину, у молодості в них був навіть роман, але потім вона обрала мене, — нехотя сказав батько. — Мабуть, я побоювався, що якщо ми не будемо ворогами, твоя мати може покинути мене і піти до нього…

— Ого, — я був дуже здивований. — Але мама тебе так любить… Вона казала, що не знає, чому ви ворогуєте… Блін, вона могла раніше сказати, — я ледь насупився. — Я питав її.

 — Може, вона не хотіла про це говорити, їй було соромно перед тобою… 

— Виявилось, що Гроза — не Юлін батько, — я зітхнув. — ЇЇ батьки загинули в тій пожежі. А її зведений брат сказав, що в цьому винна наша родина. Вона через це мене залишила… Сказала, що не може бути зі мною. 

 — Тих зрадників я покарав, але вони так і не зізналися. хто стояв за ними, — зітхнув батько. — До самої смерті говорили, що це була їхня власна ініціатива, але я впевнений, що це не так, і за цим стоїть якийсь наш ворог — і мій, і Тимофія, який хотів зіштовхнути нас, щоб ми знищили один одного. а він тоді буде у вигідному становищі…

— І кому це було вигідно? — здивувався я. 

 — Я думаю, що це Ляховецький, — сказав батько. — Більше нікому. 

— Ляховецький? Ніби ж він тримав нейтралітет… Хоча… Він дійсно третій за впливом, йому це було б вигідно. Та і він хотів, щоб його син одружився на Юлі. Так все дійсно стає на свої місця, — я кивнув. 

— Мені треба зустрітися з Тимофієм і все йому розказати, хоч і не дуже хочеться, — батько зітхнув. — Але справедливість має перемогти. А справжній винуватець вбивства батьків Юлі повинен бути покараний. 

— Так, це хороша ідея, — я кивнув. — Я буду радий, якщо ти все йому розкажеш, і якщо ви примиритесь. Не планую претендувати на спадок, але принаймні хочу, щоб Юля знала, що наша родина не винна. 

 — Щодо спадку, я вирішив все ж поділити його на вас трьох, за умови, що ви з Яриною приглядатимете за Костею, щоб він не накоїв якихось дурниць, — резюмував батько. — І все ж, не годиться тебе залишати без нічого,  можливо, через ту твою дурну виходку з викраденням доньки Грози все одно все обернеться на краще, і ми з Тимофієм припинимо цю дурну ворожнечу. 

— Я буду тільки радий, якщо ви примиритесь, — я усміхнувся. — І дуже радий, що ти не злишся. Все ж, я все життя намагався зробити так, щоб ти визнав мене спадкоємцем. Але не за гроші. Не знаю, я  просто хотів, щоб ти мене похвалив, напевно, так. Тому і пішов на те викрадення… Але викрадач з мене вийшов нікудишній, — моя усмішка стала ще ширшою.

 — Та так, тут ти виявився не на висоті. Але в мене буде перший онук чи онучка, і я хочу, щоб він чи вона мали все найкраще. Тому можеш знову повертатися до нашої компанії… Без тебе, якщо чесно, твоя сестра зовсім зашивається…

— Я теж дуже хочу цього. Хочу, щоб у нашої дитини було все найкраще, а головне, щоб у нього чи неї була повноцінна любляча родина, — на емоціях я навіть обійняв батька. А він обійняв мене у відповідь.

Аж раптом мій телефон задзвонив. 

Я дістав мобільний і побачив невизначений номер.

— Я відповім, не знаю, хто це, — сказав батькові і прийняв виклик. — Алло? 

— Юля в лікарні, — почувся у слухавці схвильований голос Артема. — Вона впала зі сходів. Ти маєш приїхати до неї…