82. Роман. "Я не можу їй зрадити"

І все ж, хоч я танцював з милою красунею, все одно не міг не думати про Юлю. Навіть коли був пʼяний, всі мої думки крутились навколо моєї дружини. Я дуже сильно кохав її, це не проходило. Певно, і не могло пройти. Я навіть не хотів, щоб воно проходило, може, я мазохіст? 

Коли танець завершився, Аліса прошепотіла мені на вухо:

—Може, поїдемо до мене? Чи краще до тебе? 

Як тільки вона сказала це, в мене в голові щось ніби клацнуло. Я розумів, що не зможу. В цю мить я це чітко усвідомив. Я не можу зрадити Юлі, навіть якщо вона мене ненавидить.

Я відсторонився від Аліси і сказав: 

— Пробач, я не можу. Це була погана ідея… Я не можу їй зрадити. 

Вона знизала плечима:

 — Що ж, мабуть ти дійсно її дуже кохаєш…

— Кохаю, — я кивнув. — Вибач. Я, певно, піду…

Я відсторонився від неї, поклав гроші на бар, а потім просто пішов на вулицю. Викликав таксі і поїхав до готелю.

Там просто завалився на ліжко і заснув…

***

Зранку мене розбудив дзвінок телефону. Я здивувався, бо побачив, що мені дзвонить сестра. Голова боліла, але не надто сильно.

Я вирішив відповісти.

— Алло? — мій голос був доволі хрипким після вчорашнього алкоголю. 

 — Ромо, нам треба поговорити, — промовила вона, навіть не привітавшись. — Скажи, де ти зараз, і я приїду! 

— Щось трапилось? — я ледь напружився. — Я в готелі на Лесі Українки… 

 — Зараз я приїду, — повторила вона. — Поговоримо про все на місці, не по телефону! — і зв’язок урвався. 

Я встав з ліжка і пішов в душ. Знав сестру, вона якщо щось вирішувала, то одразу це робила, значить, вона буде тут доволі швидко.

Власне, я не прогадав. Ярина приїхала буквально за хвилин двадцять, у мене ще волосся було вологим, коли вона зайшла в мій номер.

— То що трапилось? — перепитав я знову. Після душу почувався трохи краще. 

— Ти бачив, що в інтернет хтось злив твої фото? — запитала Ярина. 

— Які ще фото? — я насупився. — Ну, фото то, в принципі ж, не страшно. А ти розвела прямо істерику, я думав, трапилось щось серйозне. Але я нічого не бачив. Що там?

 — На них ти весело проводиш час у барі, з якоюсь фіфою, — сестра насупила брови. — Куди це годиться?

— І що? Юля мене кинула, вигнала з їхнього дому. Чому я не можу проводити час з фіфою? — я насупився сильніше.

 — Але ви одружені, вона вагітна від тебе! Одна сварка —  це ще не значить, що потрібно пускатися берега…

— Вона сказала, що не може бути зі мною… — я підтис губи. — І це не якась забаганка. Це те, що я не можу виправити. Наш батько винен в смерті її батьків, наскільки я розумію. І Юля не може бути через це зі мною. Я намагався їй пояснити… Але вона не хоче мене слухати. 

 — До речі, про батька, я загалом через нього до тебе й приїхала. Він теж бачив ті фото і хоче з тобою поговорити. Каже, що це щось важливе…

— Він вже і так в мене забрав спадок, що ще він хоче? — я закотив очі. 

 — Ти поводишся, як якась ображена панночка! — підвищила голос Ярина. — Я ж сказала, він хоче розповісти щось важливе! Що може все змінити! 

— Не кричи, в мене голова болить. Добре, поїду з тобою. Дай хоч перевдягнутись…

***

Коли ми приїхали до батьківського будинку, Ярина буквально довела мене до кабінету батька і змусила зайти.

Батько сидів за столом і вказав мені на стілець навпроти себе. Я закотив очі, але сів.

— Ну, і що ти хотів мені сказати? Голова болить, я планував сьогодні спати цілий день. Якщо це через статті… Ну, ти ж вже і так від мене відмовився, що ще ти хочеш? Може, мені прізвище змінити, щоб тебе не ганьбити? — додав трохи ображено.

— Я хотів тобі сказати, щоб ти не робив дурниць, — суворо поглянув на мене батько.  — Не я наказав вбити Олександра Грозу і його дружину, так, усі подумали, що це я, бо  в справі замішані мої люди, але то були зрадники. І той, хто стояв тоді за ними, знав про наш конфлікт із Тимофієм, тому все обставили так, щоб кинути тінь на мене… Але я до того не був причетний!