75. Юлія. "Я дозволю твоєму братові це зробити"

Я була дуже рада, що батько сприйняв цю новину досить спокійно. 

 — Можна запросити його бути хрещеним малюка, — озвучила тут же ідею, яка спала мені на думку.  — Я була б рада, якби він погодився. 

— Якщо ти цього хочеш… Що ж, я не проти. У мене все одно тепер навіть рідні толком нема, можна сказати, Артем сприйняв наш шлюб краще за моїх рідних. Хіба що сестра нормально сприйняла, і все. 

 — А твою сестру можемо запросити бути хрещеною мамою, — усміхнулась я. 

Хоча вагітність моя ще не була навіть помітна, мені вже хотілося все спланувати і підготуватися до народження дитини. Хотілося, щоб вона була найщасливішою і мала все найкраще. Адже це буде особлива дитина, яка має примирити дві ворогуючі родини…

— Думаю, вона погодиться, — кивнув Рома. — Треба буде їй запропонувати. А, і ще треба буде сказати новину моїй матері. 

 — Давно, ще до тієї великої сварки, коли я ще не був одружений, зустрічався з твоєю матір'ю, Ромо, — раптом сказав батько. — Але потім вона вийшла заміж за твого батька. Ну і я одружився теж.

Я ніколи не чула цієї історії. Невже у цьому вся справа? Звісно, для чоловіків завжди дуже неприємно, коли кохана дівчина виходить заміж за іншого…

— То он воно що… Я думав, що між нашими родинами якийсь набагато жорсткіший секрет, — відповів здивовано Рома. — То ви всі саме це приховували?

 — Ну, он тато сказав, “до великої сварки”, то певно, було ще щось, — зауважила я. — І це саме те щось, що зробило вас із батьком Роми непримиренними ворогами? Розкажеш нам? Нам потрібно знати, будь ласка, раз ти вже почав…

— Добре, я дозволю твоєму братові це зробити. Я обіцяв йому, що він тобі розкаже, а не я. А він обіцяв не розказувати, поки я не дозволю. У нас була така домовленість. Спочатку розкаже він, а потім, якщо будуть ще питання, а вони можуть бути, тоді вже відповім на них я, — батько зітхнув. 

 — Добре, — погодилась я. — Хай розкаже. І тоді ми всі разом вирішимо, що з цим робити. 

Я думала, що той конфлікт був за якусь землю, чи гроші, чи нерухомість… І для мене все це здавалося несуттєвим, не таким, що може викликати страшну ворожнечу на багато років. Я була впевнена, що саме на нашому поколінні ця ворожнеча закінчиться. 

— Прийдеш до мене після того, як поговориш з Артемом. І будь ласка, поговори з ним віч-на-віч, без Роми, — додав батько. 

— А чому без мене? — тут же запитав Рома. 

— Бо Артему і Юлі треба поговорити віч-на-віч, я ж сказав, — відповів батько трохи роздратовано. — Дай їм цю можливість. 

— Ну, добре, — буркнув Рома. 

— Все буде добре, — я чмокнула його в щоку.  — Нарешті ми дізнаємося правду, потім помиримось і будемо жити спокійно. Будемо розвивати власний бізнес, — я мрійливо усміхнулась. — Виховуватимемо нашу дитину…

— Так, все буде добре, — він теж усміхнувся. 

 — Але не забудь. ти маєш одразу приїхати до мене, Юлю, — нагадав батько. 

 — Так, без проблем, — погодилась я. 

Ще й гадки не мала, чим завершиться та розмова… Якби ж мені було знати, що слова Артема змінять усе в моєму житті, перевернуть його з ніг на голову. І ніщо вже не буде таким, як раніше…