74. Роман. Розмова з тестем

Коли я почув слова лікарки, я відчув ще більшу відповідальність, але і радість. Я був радий, що у нас з Юлею буде малюк. 

І зараз, коли я обіймав її вже в коридорі, я сказав:

— Я обовʼязково потурбуюсь про вас з дитиною. Кохаю тебе…

 — І я тебе дуже кохаю! Тепер уже ніхто з рідних не буде планувати наше розлучення, — щасливо усміхнулась Юля. 

— Але треба, щоб ми сказали твоєму батькові перші. Не хочу, щоб йому повідомив твій брат, — я ледь насупився. Знав, що Артем не буде в захваті від підтвердження вагітності. Він такий, що і батька свого може налаштувати проти нас.

 — Треба поїхати до нього в лікарню і повідомити. Думаю, дізнавшись про цю новину, він остаточно змінить гнів на милість, — погодилась Юля. 

— Тоді можемо поїхати зараз, — я кивнув. — А вже потім до тебе і там дамо підтвердження твоїй мамі. Сподіваюсь, твій батько не захоче мене вбити… Все ж, весілля це одне, а вагітність — інший рівень, ну мені так здається. 

 — Я теж так думаю, — Юля усміхнулась. — Вбити батька свого онука він не захоче… Хоча  може захотіти відлупцювати….

— Ну, це мене не дуже лякає, я вже, здається, звикаю до твоєї сімейки, — я підморгнув Юлі. 

 — З ними не занудьгуєш, але за своїх вони завжди стоять горою, — сказала Юля серйозно. — Приймуть тебе в родину, і все буде добре. 

— Я сподіваюсь, що приймуть, — я кивнув. — Я дуже цього хочу, хочу, щоб тобі було комфортно від того, що ми всі ладнаємо. 

 Ми пройшли до машини і попрямували до іншої лікарні цього разу, до тієї, в якій лежав Юлін батько.

Лікар дозволив нам пройти до палати. Але я знову трохи нервував. З іншого боку, ну, все було не так погано минулого разу, може і цього разу буде нормально…

Коли ми зайшли всередину, Юлін батько вже не лежав на ліжку, а сидів, тримаючи в руці телефон. Побачивши нас, він відклав його і сказав:

 — Не можу сказати, що дуже радий вас бачити, але сідайте, розказуйте, що там у вас…

 — Тату, у нас хороша новина! — бадьоро сказала Юля.  — Ти скоро станеш дідусем!

—  Що? — він здивовано поглянув на мене. — То ви тому одружились? — тепер він ледь насупився. 

— Ні, ми одружились раніше, ніж це сталось, — сказав я і додав: — Ми взагалі до весілля не спали.

 — Не можу повірити, що ти такий старомодний, — хмикнув він. 

— Ну…  Буде обманом, якщо я скажу, що не хотів цього раніше. Але у нас з Юлею була домовленість на той момент, — сказав я. — А потім я зрозумів, що закохався в Юлю по самі вуха. Якось так. І я радий, що все трапилось так, як трапилось. Думаю, ми все зробили правильно.

 — Так, я теж не шкодую ні про наш шлюб, ні про вагітність, — Юля усміхнулась батьку. — Єдине, за що шкодую — що не сказала тобі все раніше, може, тоді ти не потрапив би в лікарню. Але я дуже хвилювалася, що ти і батько Роми завадять нашим планам, якщо знатимуть про них наперед…

— Я б точно завадив, — кивнув її батько. — Тут ти мала рацію… Якби знав, де ти, забрав би тебе силою одразу. Може, воно і на краще, що я нічого не знав, — він зітхнув. 

 — Все на краще, — Юля підійшла до нього і обійняла. — Тепер ми всі будемо щасливі, не будемо сваритися… Я впевнена, що й Артем, коли стане дядьком, прийме наш із Ромою шлюб і більше не буде гніватися на нас…

— Щодо Артема я б не був такий впевнений, — батько зітхнув. — Він вже знає?

 — Так, — Юля кивнула. — Наче, сприйняв цю новину порівняно спокійно… Правда, був якийсь замислений…