73. Юлія. "Чорна смуга" позаду?

Це справді був ніби подарунок долі, який помирить наші дві ворогуючі родини — спільна дитина. Я почувалась такою щасливою, незважаючи на всі неприємні симптоми токсикозу

 — Скажемо мамі? — змовницьки поглянула на Рому. — Артем уже знає… До речі, він не дуже шокований? Не витворить знову якусь дурницю?

— Не знаю, чи шокований, чи ні, але точно це не схвалює, — Рома насупився. — Сказав, що я можу залишити тебе з дитиною. Дістав своїми підозрами і нападками, чесно кажучи. Сподіваюсь, твоя мама буде налаштована не так негативно. Певно, краще нам піти самим до неї зараз?

 — Так, краще ми їй скажемо, ніж Артем. Хоча він, певно, з нею не розмовлятиме якийсь час, образився, бо я сказала, що вона не хотіла його з поліції забирати…

Ми не стали гаяти часу і пішли шукати маму. Якраз, ніби відчувши щось, вона вийшла зі своєї спальні. 

 — О, ви вже повернулись? — запитала вона. — Забрали Артема?

 — Так, все гаразд, — сказала я.  — Він розкаюється у тому, що накоїв.

Хай вибачить мене Артем за такий обман, сподіваюся, він про нього не дізнається. Я не хотіла, щоб вони з мамою сварилися, і так само не хотіла, щоб Артем ворогував з Ромою. Якщо нашій родині потрібен якийсь миротворець, то ним можу бути я…

 Рома стояв поруч і дивився на мене. Певно, чекав, що я сама скажу новину першою. А потім вже підключиться він. 

—  Ну, добре, що розкаюється, — кивнула мама. — Він уже не підліток, а дорослий чоловік, має нарешті почати поводитися відповідно…

— Мамо, ми хотіли сказати тобі одну новину, — почала я. 

— Яку новину? — вона трохи напружилась. — Щось ще трапилось?

— У нас буде дитина, — Рома взяв мене за руку. — І я обовʼязково подбаю про Юлю і дитину. Ось що ми хотіли сказати. 

 — Дитина? — мама виглядала враженою. — Це точно?

 — Так, я щойно зробила тест, — усміхнулась я їй. 

— Тест — це не стовідсотково. Треба йти в лікарню, до гінеколога…. — вона була трохи розгубленою. — Але Юлю, ти ж ще навіть не пожила для себе, не попрацювала сама на себе… І одразу вагітність… 

 — У наш час вагітність і народження дитини не стає на заваді кар’єрі, — сказала я. — Можна якийсь час працювати з дому, найняти няню, дитина точно не заважатиме мені насолоджуватися життям. Я хочу, щоб і для тебе, мамо, поява першого онука чи онучки була радісною подією!

— Я обовʼязково буду допомагати Юлі з дитиною, — Рома стис мою долоню в своїй. — І няню наймемо теж. 

 — Ой, це так хвилююче, я не можу зібратися з думками, — сказала мама. — Звісно, я рада. Думаю, тато теж зрадіє. Але все одно сходи до лікаря, щоб переконатися, що все добре…

 — Так, запишуся на завтра, — я підійшла до мами і обійняла її. — Я вас із татом дуже люблю! Постараюся ніколи не засмучувати вас!

***

До лікаря ми теж пішли з Ромою вдвох. Він чекав у коридорі, а я увійшла до кабінету, і коли лікарка оглянула мене і зробила УЗД, то сказала:

 — Вітаю, ви справді вагітні. Хочете залишити дитину?

 — Авжеж, — кивнула я.  — Що потрібно, якісь обстеження пройти?

— Так, ми поставимо вас на облік, пропишемо ще деякі аналізи, а потім треба буде проходити перевірки за розкладом. Спочатку не дуже часто, але ближче до народження огляди будуть частіші, — пояснила вона. 

 — Дякую вам! — сказала я, вийшла з кабінету і опинилась у обіймах Роми.

Почувалася найщасливішою у світі, було відчуття, що тепер уже закінчилася “чорна смуга” у нашому житті і все буде добре…