72. Роман. "Я не забираю твою молодість?"

Коли я повернувся до машини, побачив, що брат Юлі був ще більш насуплений, ніж до того.

Їхали додому ми всі мовчки. Я почувався схвильованим, і якби Артема не було тут, я б точно зараз не мовчав, мені було про що поговорити з Юлею, у мене певно була тисяча запитань…

Але я терпів аж до будинку.

Коли ми доїхали, Юля одразу пішла на другий поверх з пакунком з аптеки. Я теж пішов в напрямку сходів, але Артем гукнув до мене:

— Почекай, давай поговоримо!

Я зітхнув і повернувся до нього. Не надто хотів розмовляти, але думаю, Юля була б рада, якби хоч хтось з нас двох поводився по-дорослому. Тож я сказав:

— Добре, давай поговоримо. Про що ти хочеш зі мною поговорити? 

— Про Юлю. Ти ж розумієш, що їй ще рано народжувати дитину? Це було безвідповідально з твого боку!

— Чому рано? — я ледь насупився. — Їй вже двадцять два роки. 

— Вона ще дуже молода, і ви мало часу як одружені, може, ви ще розійдетесь, а вона залишиться з дитиною! Звісно, наша сім’я її підтримуватиме, але все одно… Ти егоїст, Романе!

— Я не став нічого робити з нею, поки ми не одружились, — я насупився ще більше. — Я хотів, щоб у неї все було красиво і добре. Але у нас серйозні, справжні стосунки. Ми дорослі повнолітні люди, чому це я егоїст? З чого ти вирішив, що я покину свою дитину? Та і Юлю взагалі? Я її кохаю. 

 — У вас ще перший пристрасний період, а потім, коли він закінчиться, і перестануть вироблятися гормони, ви обоє можете не захотіти більше підтримувати ці стосунки! — він говорив з таким відчуттям, немов хотів, щоб саме так це й трапилося. Ніби переконував у цьому самого себе. 

— Може, ти, Артеме, і сподіваєшся на такий розвиток подій, але так не буде, — я похитав головою. — Я кохаю Юлю і збираюсь бути з нею завжди. І я буду радий, якщо в нас буде дитина. Так, це відповідальність, я це розумію, але я не боюсь відповідальності. 

 — А твої родичі не захочуть придбати цю проблему? — хмикнув Артем. — Якщо вони навіть на тебе робили замах, то що буде з Юлею і дитиною? ВАони постійно будуть в небезпеці, бо для твого батька кровне родство з його ворогом — це неприпустима річ! 

— Батько ніколи так не зробить, — я насупився. Але подумав, що Костя… Він дійсно міг би. — Я захищу Юлю, обовʼязково. Вибач, я маю йти до неї і побачити, що там з тестом. 

 — Добре, йди, — буркнув Артем. — Я піду до себе.

Я кивнув і пішов нагору. Коли зайшов, то помітив, що Юлі у спальні нема. Я підійшов до вбиральні і постукав.

— Юлю, ну що там? — запитав неголосно. — Ти зробила тест?

 — Так, — сказала Юля, відчиняючи двері, і кинулася мені на шию. — Дві смужки! Я вагітна! 

— У нас буде дитина?...— перепитав я вражено, обіймаючи її. — Правда? У нас буде дитина…

 — Я досі не можу повірити, — усміхнулась вона. — Хочеться стрибати від радості, але я не знаю, чи можна мені зараз стрибати? Треба подивитися в інтернеті…

— Думаю, все можна, але в міру. Кохаю тебе, Юлю… Я дуже радий. Але щойно коли говорив з твоїм братом, то подумав, що може все ж ми мали це обговорити до того як… Ти точно рада? Я не забираю твою молодість, чи щось таке? 

 — Ти говориш якісь дурниці, — Юля усміхнулась. — Авжеж, я рада! Я дуже хочу, щоб у нас був син або донька, або взагалі двоє діток! Може, тепер наші рідні змиряться з тим, що ми маємо бути разом…