71. Юлія. "Не хочеш бути дядьком?"

Я ледве змусила себе спокійно дочекатися, поки Рома вийшов з кабінету, і одразу кинулась до нього з питаннями. 

— Ну, що він сказав? Його відпустять? — я зазирнула Ромі в очі. 

— Так, відпустять, — кивнув Рома. — Але твій брат придурок, — додав він, насупившись. — Зараз його виведуть. 

— Я займуся його вихованням, — сказала я. — Думаю, він не зовсім безнадійний…

Тут поліцейський вивів до нас Артема. Він був похмурий, неголений, і поглянув на нас дуже неприязно.

— Чого ви сюди приїхали? — запитав він, звертаючись до мене, а на Рому демонстративно не дивлячись. 

Рома закотив очі так само демонстративно.

— Мама казала, що варто залишити тебе тут, — сказала я. — Але мені совість не дозволила так зробити. Поїдемо додому. 

— Навіщо ти його притягнула? — Артем зиркнув на Рому.

— Не притягнула вона мене. Я її чоловік і не хотів, щоб Юля займалась твоїм визволенням, — в тон йому огризнувся Рома. 

 — Давайте залишимо розбірки до того часу, коли ми будемо вдома, — я поглянула спершу на Артема, а потім на Рому. — І, оптимально, щоб і вдома ви більше не гиркались між собою, бо мені і мамі це неприємно…

— Мені неприємно, що він живе в нашому домі, — насупився брат. Сьогодні він був ще більше не в гуморі, ніж зазвичай. — Чекаю-не дочекаюсь, коли батько вийде з лікарні і всі все дізнаються.

— Артеме, якщо тобі щось не подобається, ти завжди можеш поселитися окремо, у тебе є своя квартира, — нагадала я йому. 

— Я маю приглядати за тобою. Я дуже люблю тебе, — він зітхнув. 

Рома знову закотив очі. Я розуміла, що це заради мене він старався не сваритися.

 — Тоді поїдемо, бо я щось втомилася, — зітхнула я.

Сьогодні я й справді почувалася якось не дуже добре. Відчувала слабкість, втому, і ніби трохи нудило з самого ранку. Після того, як дізналася новину про Артема, то, певно, від стресу забула про погане самопочуття, а тепер воно знову повернулось.

 — Схоже, я чимось отруїлася, — пробурмотіла я, коли ми вже сиділи в машині і їхали додому. — Ромо, спинись біля аптеки, я куплю якісь ліки від отруєння…

— Добре, — Рома кивнув і вже скоро пригальмував на узбіччі. — Хочеш, я сам куплю все? 

 — Так, будь ласка, скажи, що мене нудить і якась загальна слабкість…

— Добре, — він кивнув і вийшов з машини. Але за пару хвилин перетелефонував. — Юлю, тут провізорка хоче розпитати тебе про симптоми, щоб краще підібрати препарат, раз ти не була у лікаря, я дам їй слухавку? 

 — Так, давай, — погодилась я. Побачила, що Артем якось дивно дивиться на мене, може, все ще ображався, але я взяла телефон і привіталася з працівницею аптеки: — Доброго дня, мені розповісти про свої симптоми?

— Так, будь ласка, — відповіла вона. — Коли вас  почало нудити? 

 — Вчора, — замислилася я. — Але вчора це не було так відчутно, сьогодні до нудоти ще додалася якась слабкість, весь час хилить у сон…

— Ви ведете активне статеве життя? Бо нудота, яка по протяжності вже більше доби, може ще бути ознакою вагітності. 

 Глянувши на Артема, я відчула, що червонію, але все ж відповіла:

 — Так, веду… Але ми користувалися захистом… Хоча був один раз… Ви думаєте, я вагітна? Що мені тепер робити?

— Можна для початку зробити тест, там вже якщо він буде позитивний, підтвердити у лікаря, — сказала вона. 

— Вагітна? — тут же почула я одночасно вигуки Роми в слухавці і Артема з заднього сидіння авто. 

— Ще нічого не відомо, треба зробити тест, — швидко сказала я.  — Артеме, чому ти так на мене дивишся? Невже ти досі не знаєш, звідки беруться діти? 

Мені здалося, що ця новина вразила брата. Він нічого не відповів мені, а просто відвернувся до вікна і втупився в шибку. 

 — Ну, чого ти? Не хочеш бути дядьком? Може, це ще й не підтвердиться, — я торкнулася його плеча…