69. Юлія. Халепа з братом

Я з завмиранням серця очікувала, яку відповідь дасть батько Роми. Мені здавалося, він от-от все пояснить…

Скельський одразу напружився. 

— От у її батьків і запитай, — сказав з роздратуванням в голосі. — А я не буду про це говорити! 

— Бляха, ну чому ніхто не хоче сказати нам правду? — Рома насупився. — Чого вам шкода тієї правди, ну реально?

— У кожного своя правда! — якось незрозуміло відповів він.  — Але в будь-чиїй інтерпретації події минулого вам не сподобаються! Може, поки ви не знали нічого, то це було на краще… 

— І чого я очікував? Тобі навіть сказати мені пару слів жаба душить! — вигукнув Рома. — Дарма я приїхав! Ярина могла і сама тобі все розповісти!

— А я сам не знаю, чого ти приїхав, — батько знизав плечима. — Що ти очікував? Що я кинуся тобі в обійми і проголошу своїм спадкоємцем? Після всіх тих дров, які ти наламав? 

— Забий, — якось гірко сказав Рома. — Більше я нічого від тебе очікувати не буду.

Він розвернувся і пішов до дверей, так і тримаючи мене за руку і ведучи за собою. Вже біля дверей я озирнулася і поглянула на батька Роми. Він виглядав сумним. Ніби зняв ту маску, яку завжди носив, а зараз я ненароком підглянула, який він насправді. 

Але ми вже вийшли з будинку і рушили до машини. Коли сіли в салон, я зітхнула:

 — Шкода, що й тут нічого не вийшло… А поліцейські ще нічого не розкопали в минулому наших родин? 

— Дані добре приховані. Той коп, що зайнявся цим, сказав, що хтось там все підчистив, але у нього є ще варіант, як про все дізнатися. Тільки він не сказав, що то за варіант, і сказав, що звʼяжеться зі мною пізніше, — Рома зітхнув. Він виглядав засмученим.

 — Значить, нам залишається тільки чекати… Поїдемо до моїх, може, мама погодує чимось смачненьким, а Артема не буде вдома… Мені сумно, що він так ненавидить тебе…

— Повір, мені теж це не подобається, — Рома насупився. — Причому я намагався з ним поладнати, ти ж знаєш.

 — Так, то тільки він як той їжак, весь час виставляє колючки… Але рано чи пізно він теж змириться… Навіть твій батько, мені здається, змирився. Ти боявся за нашу безпеку, а ми цілком спокійно поговорили, хоч він і не змінив своєї думки, але вже спокійно говорив, а не плювався вогнем, як раніше…

— Я боявся за безпеку не через батька, а через брата. Якщо він причетний до замаху, поїздка додому дійсно була небезпечна. Та певно він би не встиг перегрупуватись. Та і може б не наважився робити щось прямо вдома, тут Ярина мала рацію. 

 — Так, у присутності твого батька він би нічого не зміг накоїти. Ну і, сподіваюся, він проведе з сином виховну роботу… — я усміхнулась. — Бо всі конфлікти конфліктами, а намагатися вбити рідного брата — це нікуди не годиться! 

— Так, навіть для Кості це вже занадто, — погодився Рома. — Ну, побачимо, як він поводитиметься далі. Взагалі я вже не претендую на спадок, тож не розумію, чого він прикопався…

***

Коли ми приїхали до будинку моїх батьків, назустріч нам вийшла мама. Вона виглядала схвильованою. 

— З татом усе добре? — одразу запитала я. 

— Твій брат… Він в усіх телеграм-каналах! Мені всі друзі присилають і присилають це неподобство! — затараторила мама. — І ладно б, якби батько не був у лікарні… Але якщо батько це побачить… Господи, дай нам сил!

 — Що з ним сталося? — занепокоїлася я. — Побився з кимось?

— Ой, та краще б він побився! — вона дістала мобільний, щось там поклацала і простягнула мені, і я прочитала:

"Пʼяний Гроза-молодший був застуканий в борделі. Дівчина легкої поведінки була невдоволена! Схоже, він не зміг її задовільнити, невже у нього з цим проблеми?" 

— Сором який! — додала мама. — Просто сором!

 — Подумаєш, — я знизала плечима. — Я вже думала, що його в поліцію забрали абощо! 

— Забрали, за водіння в нетверезому стані і користування послугами забороненими, — мама кивнула. — Я не поїду його визволяти! Треба ж було до такого додуматись! І це ще соцмережі не рознесли… Скоро рознесуть, — вона зітхнула...