66. Рома. "От ти і догрався"

Коли я дістав мобільний, то побачив, що мені прийшло повідомлення з невизначеного номеру. Такі можна було купити на чорному ринку.

Я зазвичай навіть не відкривав повідомлення з незнайомих або невизначених номерів, але цього разу мене зачепив перший рядок, який було видно навіть не відкриваючи повний текст:

"От ти і догрався, — було написано в цьому першому рядку. — Думав, що найрозумніший з усіх?”

"От ти і догрався"... Чомусь ця фразочка була мені знайомою. А ще ці натяки на розум.  Я знав лише одну людину з комплексами щодо власного інтелекту, це був мій брат. 

В цей момент я напружився і озирнувся, аж раптом помітив на своїх грудях лазерну червону точку.

Але в голові чомусь була думка не про себе. Я подумав про Юлю. Все відбулося за долю секунди. Я просто кинувся на Юлю і Ярину через стіл, поваливши їх на підлогу. Саме в цю мить пролунав постріл. 

Люди в ресторані одразу запанікували і закричали, почалась тиснява. Мені наступили на руку, але мені було пофіг на це зараз, я навіть болю не відчував.

— Бляха, Ромо, що відбувається?! — вигукнула Ярина.

— Нам треба вшиватись звідси. Я зараз же наберу своїх людей і вони будуть тут за мить. Вони мали стежити за нами на відстані. Але щось з роботою не впорались, — я насупився. 

Юля міцно тримала мене за руку. вона була дуже бліда, мабуть злякалась.

 — Раптом серед твоїх людей зрадник? — запитала вона пошепки.  — Тому вони й не впорались…

Я не подумав про це. Люди… 

— Мої люди це в основному люди батька. Вони мають бути лояльні, вони роками працюють на нашу родину… — аж тут я раптом згадав, від кого чув фразочку про "Догрався". — Слухай, Ярино… А у брата ж є фрази паразити? Ти добре підмічаєш такі штуки.

 — Та в нього повно таких фраз, — знизала плечима Ярина. — А до чого тут це? Нічого не розумію…

— Спочатку скажи, які фрази приходять тобі на ум першими. А потім я поясню. Для "чистоти" експерименту, — я б хотів помилятися зараз. 

 — Ну… — вона замислилася. — Він часто говорив, коли ми сварилися з ним: “Тобі хана, догралася”, ще щось таке… І ще “ти що, розумніша за всіх?”

В цю мить за нами якраз прийшла охорона. І ми не змогли договорити на цю тему. Нас вивели з закладу і посадили в машину.

— То що, ти поясниш, до чого були ті розпитування? — запитала Ярина роздратовано. 

— Дивись, — я простягнув їй мобільний на відкритому повідомленні. — От що мені прийшло перед моментом пострілу. 

 — От чорт… — вирвалось у неї. — Але що він, зовсім з глузду з’їхав? Якщо навіть припустити, що він надумав позбутися тебе, то навіщо слати повідомлення і цим видавати себе? Хоча Костя ніколи не відрізнявся високим інтелектом, він міг думати, що якщо не підписав своє послання, то ніхто й не здогадається, хто автор…

— Я теж подумав, що навіть для нього це занадто… Бляха. Але намагатись нас вбити? Ну добре мене, але ж не тебе… У вас цілком нормальні стосунки були, хіба ні? 

 — Може, він хотів позбутися усіх конкурентів і стати єдиним спадкоємцем? — припустила Ярина. — Треба розповісти про замах батьку, він цього так не залишить! 

— Певно, ти маєш зробити це сама, він не хоче мене бачити, — я насупився. — Сказав же, що я йому більше не син, чи щось таке. 

 — Думаю, тобі треба піти зі мною, — сказала сестра. — Ти краще все розкажеш, ніж я, і, якщо у батька будуть якісь запитання, ми не гратимемо в “зіпсований телефон”. Зрештою, може батько вже пересердився, і якщо ти зробиш перший крок до примирення, він теж піде тобі назустріч…