62. Роман. Розмова з тестем

Я якраз завершив розмову, коли Юля увійшла до кімнати. Я питально поглянув на неї: 

— Ну, що там сказав твій брат? 

 — Не сказав конкретно, але я прямо запитала, чи це стосується обставин загибелі мого дядька, і з його реакції зрозуміла, що справа саме в цьому. Але він дав слово батькові, що не розповість мені, поки батько не вийде з лікарні.  

— Що ж вони приховують, — замислився я. — Явно є якийсь секрет. Але який…

 — Артем сказав, щоб я дізнавалася сама, — зітхнула Юля. 

— Ну молодець він, нічого не скажеш, — я хмикнув. — Слухай… Той коп, ну, якому я дзвонив, запропонував поставити жучок в комп твоїх батьків. Якщо там буде інформація про ті події, ми зможемо її витягти. Але я не знаю, чи ти погодишся на подібне. 

 — А рапто цей жучок витягне і якусь інформацію, яка нашкодить моїм батькам, коли потрапить у руки поліції? — занепокоєно спитала Юля.

— Так, я теж про це подумав. Як варіант можна самостійно купити десь обладнання, щоб воно не було привʼязане до копів, — запропонував я.

— Ну, тобі я довіряю, якщо про те все, що вдасться витягнути звідти, будеш знати тільки ти і я, я згодна, — кивнула вона.  — Але не хочу, щоб після того, як батько вийде із лікарні, копи запроторили його до в’язниці…

— Тоді так і зробимо, я знаю, де можна взяти подібне обладнання, — кивнув я. — Ніхто твого батька нікуди не запроторить, обіцяю, — я подався вперед і чмокнув її в губи. — Я все ж хочу змусити його прийняти мене. Для цього він має бути на волі, — пожартував я. 

 — Так, — Юля усміхнулась. — Ми обов’язково переконаємо його в тому, що ти йому не ворог!

***

Замовити обладнання вийшло не так складно, а от очікувати його треба було цілих три дні. 

Якраз на третій день ми з Юлею пішли навідувати її батька і дізнаватись, як там його справи. А цього вечора я вже мав йти за обладнанням.

Я не був певний, що батько Юлі захоче мене бачити, але лікарі ніби казали, що йому вже набагато краще і вже за тиждень-другий його, можливо, відпустять додому, за умови, що вдома з ним буде спеціально навчена медсестра, про всяк випадок. 

Коли ми підійшли до палати, я сказав:

— Ну, іди до нього. Якщо він захоче мене побачити і поговорити, скажи, що я тут. Я обіцяю, що навіть якщо він буде нападати на мене словесно, я буду триматись спокійно, щоб не злити його. Якщо діалогу не буде виходити, одразу піду. 

 — Добре, так і зроблю, — вона чмокнула мене в щоку і увійшла до палати, причинивши за собою двері. 

Я хвилювався. Мені дуже хотілось хоч трохи покращити наші стосунки з Тимофієм Грозою, все ж, він був батьком Юлі. 

Юля вийшла через хвилин десять і сказала:

 — Він погодився поговорити з тобою. Але сердитий все одно…

— Ну, тоді я пішов, — я чмокнув її в щоку. — Я швидко, почекай тут.

Я підійшов до дверей, постукав в них і зайшов до палати, прикриваючи двері за собою.

— Добрий день… — я підійшов ближче до його ліжка. — Дякую, що погодились зустрітись. Я просто хотів сказати, що дуже кохаю Юлю і що обовʼязково буду наглядати за нею. І що мені шкода, що через мене вам стало погано… 

Тимофій  лежав з незворушним виразом обличчя і слухав мене. А потім запитав:

 — Як я можу бути впевнений, що це не твій батько прислав тебе в мій дім як шпигуна?...