58. Юля. Знайомство зі свекрухою

Наступного дня ми поїхали на зустріч з Роминою мамою. Сидячи в машині, я не могла вгамувати хвилювання. 

— Хоч би все добре пройшло,  — сказала я Ромі. — Раптом твоя мама дорікатиме мені, що через мене ти втратив спадок?

— Навіть не знаю, за її тоном здалось, що вона не налаштована негативно, — замислився Рома. 

 — Ну, зараз побачимо, чи тобі правильно здалося, — я нервово усміхнулась. 

Ми приїхали на місце і увійшли до ресторану. Відразу нас провели до кабінки, яка була закрита від сторонніх очей. А через пару хвилин з’явилася і Ромина мама. Це була дуже приваблива жінка, вони з Ромою були чимось схожі — очима, кольором волосся. 

 — Добрий день, — привіталась вона. Обійняла сина, потім ніби трохи завагалася, але розкрила обійми і для мене. 

 — Добрий день, я Юля, рада познайомитися з вами, — сказала я, коли ми вже сіли за столик. 

— Я теж рада, хоча дуже здивована, — зізналась вона. — Я тільки нещодавно прилетіла з Кіпру і була трохи в шоці з того, що трапилось. Але все ж більше мене здивував чоловік, ніж ви з Ромою. Ніколи не думала, що він може власного сина відлучити від спадку за те, що він закохався, — вона ледь насупилась. — Він вічно натравлював дітей один проти одного, казав, що в змаганнях вони стають сильніші. Певно, мені треба було ще раніше в це втрутитись. 

 — Мені дуже шкода, що так вийшло через мене, — зітхнула я. — Я завжди була за те, щоб наші родини нарешті перестали ворогувати. Адже зараз не середні віки, а двадцять перше століття, і про все можна домовитися…

— Ой, чоловіки такі вперті, — вона махнула рукою. — Я казала про це. Але мій чоловік сказав, що раз його звинуватили несправедливо і не захотіли визнати, що вони не мали рації, він теж ні в чому ніколи не піде їм назустріч. Власне, з цього і почалась та ворожнеча. 

 — О, може ви знаєте подробиці того, як усе почалося? — запитала я. — Бо мої рідні не хочуть мені розповідати…

— Я не знаю дуже багато деталей, — вона похитала головою. — Але… Брата твого батька і його дружину було вбито. Здається, в них ще була дитина, але дитина зникла. Насправді саме брат твого батька був минулим головою вашої родини, а твій батько став головою, коли та родина загинула. 

 — Я не знала цього, — я зітхнула. — І мої рідні вважають, що це зробив ваш чоловік?

— Так, вони його звинуватили, сказали, що він зробив це, щоб перехопити владу, — вона зітхнула.

 — Тепер мені стає все ясно… Але ж це була не ваша родина? — я поглянула на Рому. — Думаю, у людей, що займаються бізнесом, може бути багато ворогів, якщо мої батьки подумали на вас, це ж не обов’язково є істиною?

— Ну, я тоді був дитиною, мені було скільки, років десять? — замислився Рома. — чи тринадцять? Щось таке певно. А щодо ворогів, так, ворогів завжди багато.

 — Мені тоді ще менше було, я точно нічого не пам’ятаю, — відповіла я.  — А Артем, мій брат, не хоче розповідати, хоч і явно щось знає. 

— Ну, він же мій однолітка, то можливо щось і знає дійсно, чотирнадцять — цілком свідомий вік. Хоча якщо він не ліз в батьківські справи тоді, то може ти перебільшуєш його можливі знання. 

 — Можливо, батько йому вже пізніше все розповів. Але думаю, нічого особливого вони не сказали, звинувачення та й усе. Це треба в поліції дізнатися, які були результати того розслідування, але як це зробити? О, може нам найняти приватного детектива? — чомусь ця думка раніше не спала мені на думку. — Детектив може розібратися в подіях минулого…

— Можна спробувати поговорити з моїми знайомими в поліції, вони порадять, як краще це зробити, чи до кого звернутися, — запропонував Рома. 

— Поговори, будь ласка, — сказала я. А потім звернулася до його мами. — Дякую, що ви погодилися з нами зустрітися. Підтримка нам із Ромою зараз потрібна, як повітря. Так важко, коли всі проти нас….