54. Юлія. Спроби примирити непримиренних

Новина про зустріч з матір’ю Роми не те, щоб мене порадувала. Дивлячись. яким негативом зустріли мого чоловіка мої рідні, я очікувала цього і від своєї свекрухи. Але все одно треба якось налагоджувати стосунки, неможливо все життя прожити, ховаючись, як страус. 

— Поїдемо зараз додому? — запитала я в Роми. —  Ну, до будинку моїх батьків… Чи перекусимо десь?

— Можна і перекусити, — сказав Рома.

— Я з вами поїду, — тут же почула я за спиною голос брата. 

— Може, лишишся з вашою мамою? — Рома ледь насупився. 

— Завеземо маму і поїдемо, — хмикнув брат.

Якраз цієї миті і мама вийшла з палати. 

 — Тату потрібно відпочити, — сказала вона. — Він звелів нам їхати додому, так і сказав: “Ви мене втомили”. Все в його дусі!  Йому байдуже, що я так хвилююся за нього…

— Ну, а що ти від нього очікувала, — брат знизав плечима. — Ми зараз завеземо тебе додому і поїдемо обідати з Юлею, — про Рому він навіть не згадав.

 — А чому ви не хочете обідати вдома? — здивувалася мама.

 — Я розумію, чому батько каже, що ти його втомила, — буркнув Артем. — Де хочемо, там і обідаємо, ми дорослі люди! 

Мама ображено підтисла губи. 

 — Не ображайся, будь ласка, — сказала я їй. — Просто нам треба… вирішити деякі справи. 

— Можемо залишити з мамою Рому, — брат усміхнувся і підморгнув мені. — Щоб їй не було нудно. 

— Гей, Юля мене запрошувала разом пообідати, — насупився Рома. 

 — Рома поїде з нами, — я  взяла чоловіка під руку. — А  ти, мамо, відпочинь, подивися якийсь фільм. Ми скоро повернемось.  Це ж добре, що ти зможеш присвятити трохи часу собі, а не тільки нам…

Мама зітхнула. 

— Ну добре, принаймні завезіть мене додому. 

 — Авжеж, зараз завеземо! — зраділа я…

***

Коли мама сховалася в будинку, Артем запитав:

 — Ну що, куди їдемо? 

— Можна в той ресторан італійської кухні, де ми святкували мій день народження, — запропонувала я. 

— Давай, — погодився він. — Я дуже скучив за тобою, Юлю… 

Рома закотив очі, коли почув цю фразу. 

Я вирішила не звертати уваги на їхню взаємну неприязнь. Не маленькі, мають тримати себе в руках. Буду поводитися так, ніби між моїм чоловіком та моїм братом немає ніякої ворожнечі. 

Ми приїхали до ресторану, сіли за столик, зробили замовлення. 

 — Добре, що тато вже почувається краще, — сказала я.  — Коли він одужає, ти, Артеме. захочеш знову повернутися за кордон?

— Ні, у мене є інший план. Але я не можу зробити те, що хочу, поки батько не дозволить. Я обіцяв. А мама не пустить до нього, поки він вийде з лікарні, — він підтис губи і відвів погляд. 

 — Ясно, — я подумала, що він говорить про якісь справи, пов’язані з бізнесом. — А ми з Ромою сьогодні ввечері підемо знайомитися з його мамою….

— Зрозуміло, — Артем підтис губи. — Я б хотів, щоб ми з тобою поговорили наодинці, Юлю. Але вже після розмови з батьком. Без твого Роми. 

— Я взагалі-то тут, — буркнув Рома. — Не треба говорити про мене в третій особі!

— Ну, поговоримо, — сказала я. — Але, будь ласка, стався до Роми як до члена нашої родини. Мені неприємно, коли ти говориш про нього так зневажливо. 

— Для мене він не член родини, — хмикнув брат. — Вже пробач. 

— Ти маєш право думати як завгодно, — відповіла я. — Але незалежно від твого бачення, Рома — мій чоловік. І ти цього не зміниш. 

Артем насупився і саме в цю мить офіціант  прийшов з нашим замовленням.

 — Давайте вип’ємо за мир і взаєморозуміння, — сказала я, підіймаючи свій келих з вином. 

Рома неохоче підняв келих. Артем повторив за ним. 

І тут мобільний Артема задзвонив. Він дістав його з кишені, поглянув на екран, насупився і, зиркнувши на Рому, сказав: 

— Я відійду на хвилину…