53. Рома. Розмова з мамою

Коли Юля і Артем вийшли з палати, вони виглядали напружено. 

— Юлю, щось трапилось? — запитав я, підійшовши до неї і взявши її за руку. Ми трохи відійшли від Артема, щоб поговорити на самоті.

 — Тато наполягає на тому, що ми маємо розійтись, — вона зітхнула.  — Думає, що це одруження було просто бунтом з мого боку чи помстою батькам, і що ми можемо розлучитися, наче це був лише якийсь жарт чи гра…

— Ну, чогось такого я від нього і очікував, — я зітхнув. Це  дійсно була правда. Я розумів, що її батько буде категорично проти, все ж, я син його ворога, цього не змінити навіть якщо батько від мене відмовиться. — Ти дуже засмучена? 

 — Я засмучена, бо вони всі інтригують якоюсь таємницею, але нічого про неї не розповідають. Треба буде змусити Артема все розказати, хай навіть і мама буде невдоволена. Вона хоче, щоб це сталося, коли батька випишуть, але я маю знати все просто зараз! Скоріше за все, це якісь несуттєві подробиці суперечки між твоїм і моїм батьками… Але мене напружує, що рідні маніпулюють мною за допомогою тієї таємниці…

— Якби ж я був в нормальних стосунках зі своїм батьком, я б міг сам запитати про те, — я зітхнув. 

 — Так, а може твоя мама знає? — поцікавилась Юля. 

— Мама? — я замислився. Мама була далека від батькових справ, але все ж вони так давно разом… Все ж про цю ворожнечу вона могла щось знати. Мала знати, сто відсотків, інакше і бути не могло. Саме в цьому випадку…  — Мама зазвичай в батькові справи взагалі не сується… Хоча… Можливо, саме в цій ситуації, вона і знає щось. Бо це якийсь давній конфлікт. 

 — Спробуй запитати її, може, вона розповість і тоді мої рідні вже не будуть шантажувати мене цією таємницею, — попрохала Юля. 

— Я зараз же їй подзвоню, — кивнув я. 

Я дістав мобільний і набрав маму. Вона майже одразу взяла слухавку і я почув її голос: 

— Ромо! Нарешті, слава Богу! Батько заборонив мені самій дзвонити тобі… Сказав, що дуже ображений, і що ти тепер не будеш спадкоємцем! Я хотіла попросити охоронця організувати нам зустріч….

Юля з хвилюванням дивилася на мене, їй не терпілося дізнатися, що скаже моя мама. 

— Добре, я тільки за зустрітися, — погодився я. — У мене до тебе теж є питання. Сподіваюсь, ти не будеш від мене нічого приховувати? 

 — Хіба я колись щось від тебе приховувала? — трохи ображено запитала мама. — Ти ж знаєш, що ти завжди був моїм улюбленцем…

— Добре, тоді давай зустрінемось. Коли і де ти можеш? — запитав я рішуче. 

— Можу сьогодні ввечері, батько їде на якусь зустріч, повернеться пізно. Я б тебе запросила додому, та твій брат може докласти батькові, тож краще зустрітися десь в ресторані… Годині о сьомій чи о восьмій…

— Добре, скажи місце, я приїду. Можу приїхати зі своєю дружиною. Ви ж ще не знайомі… Якщо хочеш познайомитись. 

 — Так, приїздіть удвох, — якось надто легко погодилась мама. — Можна у мій улюблений китайський ресторан. 

— Ну так, краще йти кудись не в нашу мережу, — погодився я. — Там батькові одразу докладуть.  Тоді зустрінемось там о сьомій. До зустрічі, мамо. 

 — До зустрічі любий, бережи себе, — сказала мама і завершила розмову. 

Я поглянув на Юлю.

— Що ж, мама може зустрітись зі мною сьогодні ввечері, о сьомій. Поїдеш зі мною? — запитав я. 

 — Так, звичайно, — трохи насторожено сказала  Юля. — Буду рада з нею познайомитись…