50. Юлія. Провокації Артема

Мені дуже хотілося, щоб Рома з Артемом знайшли спільну мову. Навряд чи вони стануть друзями, але хоча б якісь рівні стосунки між ними вже були б  значно кращим варіантом.  

— Артеме, як господар, налий усім вина, — сказала я. 

— Добре, — він якось дивно поглянув на Рому, але встав з-за столу і почав розливати вино по келихах. — Сподіваюсь, ти, сестричко, не вагітна від… цього? — запитав він з заминкою. — Пити тобі можна? 

— Ні, я не вагітна, але в майбутньому ми з Ромою плануємо дітей, — відповіла я. — Зараз можу пити, і мамі налий теж, вона виглядає такою блідою…

— Не можу спати вночі, — поскаржилась мама. — Як тільки ляжу, то в голові одразу починають крутитися різні думки… Про те, що буде, якщо тато не одужає повною мірою, тоді всі його справи маєш перебрати ти, Артеме, а ти ще такий молодий…

— Ну, трохи вина якраз має допомогти розслабитись, лікарі навіть радять пити один келих на день, — зі знанням справи сказав Рома. — А ваш чоловік обовʼязково одужає, не кажіть так. Ну, думаю, Артем буде йому допомагати. 

 — Я прямо сьогодні поїду в його офіс і почну вникати в усі справи, — заявив Артем.  — Раніше я займався в основному роботою з іноземними партнерами, а тепер хочу вивчити стан справ в цілому…

 — Так, — мати з надією глянула на нього. — Бо мені якось страшно, що Вадим, розізлившись через весілля, яке не відбулося, може якось нашкодити нам… Наприклад,  видати якісь секрети татовим конкурентам… Він завжди здавався мені дещо слизьким типом…

Я мало не вигукнула: “Та чому ж ти мене за нього хотіла заміж видати, раз вважала слизьким типом!” Але вчасно стрималась, мамі й так було не дуже добре, тут мої докори були б недоречними.

— Я теж був в шоці, що ви хотіли Юлю за Вадима видати, — насупився брат. — Якби Юля сказала мені, що не хоче цього, я б вже давно був тут. 

 — Ну, тато запевняв мене, що це весілля буде фіктивним, — відповіла я. — Лише на папері, а в житті все залишиться без змін, тому я й погодилась. А якби знала, що Вадим має щодо мене якісь наміри, я б виступила проти! 

— Ну ясно ж що не просто так ти йому була потрібна, — знову насупився Артем. — І взагалі, ти надто красива, щоб лишати тебе недоторканою. Він би нізащо не погодився на шлюб тільки на папері. 

 — Ну, які б у Вадима не були плани щодо мене, вони не здійснилися, — вирішила я примирити їх. — Але я згодна, що за ним треба уважно стежити, Артеме, ти цим займешся? Він же перший заступник тата, то, певно, заправляє запраз усіма справами? 

— А хто ж ще, авжеж, я, — насупився брат. — Не твоєму ж… цьому це довіряти, — він кивнув на Рому. — До справ нашої родини я його не підпущу, будь він хоч сто разів твій чоловік.

Я бачила, що Рома насупився, але тримав себе в руках. Я була дуже вдячна йому за це. 

 — У Роми буде власний бізнес, — сказала я. — Хтозна, може, колись ти, Артеме, передумаєш, і ви будете співпрацювати, а поки що ми хочемо бути самостійними і ні від кого не залежати. Ми самі досягнемо успіху і забезпечимо наших майбутніх дітей! 

— Авжеж, що йому ще залишається, коли родичі позбавили спадку? — хмикнув брат. — Головне, щоб не претендував на те, що належить нашій сімʼї.

Рома різко встав з-за столу. 

— Ти мене замахав, — він підтис губи, дивлячись на Артема. — Можете поговорити самі, не хочу більше слухати це все. 

Я, не думаючи жодної хвилини, піднялася з-за столу і стала поруч з ним. 

 — Ми підемо у свою кімнату і трохи відпочинемо, — сказала я.  — Сподіваюся, Артеме, що надалі ти зможеш тримати себе в руках і поводитися як дорослий чоловік, а не якийсь невихований хлопчисько…