48. Юля. Спроба примирити родину

Я була рішуче налаштована витрясти з Артема усе, що він знав про ту історію з минулого. Ще з дитинства він ніколи не міг мені відмовити, якщо я його про щось просила. 

— Будь ласка, Артеме, розкажи мені, — я зазирнула йому в очі. — Для мене це дуже важливо, я хочу все зрозуміти! 

— Спочатку я поговорю з батьком, — відрізав брат. — А ти… Юлю, ти поїдеш зі мною додому. Ти потрібна вдома зараз. 

— Мій дім там, де Рома, — відповіла я. — Але ми можемо вдвох поїхати, і пожити трохи з вами, щоб підтримати маму, поки тату стане краще. 

— З ним? — брат вигнув брову. — Добре, їдь з ним, — сказав якось замислено. 

Я поглянула на Рому:

— Поживемо кілька днів у нас? Я впевнена, що коли ви з мамою і Артемом краще познайомитесь, то їхня думка про наш шлюб кардинально зміниться…

— Ну, добре, — Рома кивнув. — Поживемо.

— Супер, тоді поїдемо зараз до нас, візьмемо речі на кілька днів, а тоді поїдемо до будинку моїх батьків. Зустрінемось там, Артеме! 

Артем поводився якось дивно, мені здалося, він наче щось задумав. Може, хотів довести мені, що Рома — не підходяща для мене партія? 

Але брат переконається, що я дійсно кохаю Рому, і примиритися з ним. Потрібно лише трохи часу…

Ми попрощалися з Артемом і пішли до машини. Вже коли їхали до Роминого будинку, я поглянула на нього: 

— Ти якийсь мовчазний… Я засмутила тебе цією пропозицією? 

— Та ні, нормально все. Твій брат вочевидь також налаштований проти нашого шлюбу. Ну, це передбачувано, — Рома зітхнув. — Навіть не поїхав з нами на машині. 

— Ви подружитесь, обов’язково, — сказала я. — Він хороший, просто переживає за мене. Боїться, що раптом ти одружився зі мною не з кохання, а з якимись прихованими намірами. Ну, це я так підозрюю, я його добре знаю, іноді ми навіть читаємо думки одне одного…

— Добре, побачимо, — він кивнув. — Сподіваюсь, ти маєш рацію, і все буде нормально. Хоча передчуття в мене якесь недобре. 

***

Ми зібрали найнеобхідніші речі і, не гаючи часу, вирушили в будинок моїх батьків. Коли приїхали, то Рома сказав своїм охоронцям залишитись тут. Але Артем, який вийшов до нас, втрутився: 

— Чужої охорони тут не буде, це наш будинок. Тим паче, охорони сина батькового ворога. Ми ще тебе самого обшукаємо, мало що в тебе є… Нічого, що може нашкодити родині, заносити не дозволю.

— Кажеш, ніби я, бляха, якийсь злочинець, — насуплено сказав Рома. — А я взагалі-то Юлін чоловік. 

— Може, ти й одружився з нею спеціально, щоб втертися до нас в довіру, — Артем дивився на Рому з неприкритою ненавистю. 

— Ану припиніть, я не хочу бачити ці сварки! — розгнівалась я. — Хай наші охоронці залишаться тут! І обшукувати Рому я не дозволю!

— Він сам почав, — Рома насупився. 

— Може, він і закрутив тобі голову, але мене він не проведе! — вперся брат. — Я не буду вам підігрувати! Для мене він — син батькового ворога і не більше!

В цей час до нас вийшла мама. Вона поглянула на Артема і сказала: 

— Сину, не варто сваритися, хай вже поживуть тут, в мене голова розколюється від проблем з татом, а тут ще й ви не можете втихомиритись. 

— А проблеми у тата через кого? — Артем підтис губи. — Не через тебе, мамо, і навіть не через Юлю. Все через нього, — він тикнув пальцем в Рому. — Через нього у батька була операція, через нього він в лікарні. І ще невідомо, чим все це закінчиться.

— Тоді ми поїдемо назад до себе, якщо ви не хочете бачити Рому в своєму будинку! — насупилась я. 

— Ні, мила, залишся, будь ласка, ти мені потрібна, — Мама благально поглянула на мене.

Артем закотив очі, а Рома зітхнув.

— Добре, мамо, ми залишимось, — я обійняла її. — Все буде добре. Адже ви мене не втратили, я жива і здорова, і щаслива з Ромою.Тато одужає, і все налагодиться, от побачите…