47. Роман. Знайомство з братом дружини

Наступного дня Юля вирішила поїхати в аеропорт зустрічати її брата. Авжеж, я поїхав з нею. Не те щоб я боявся його погроз, чи щось таке, але Юлю сварками засмучувати не хотілось.

— Який в нього взагалі характер? В твого брата… — запитав я, коли ми чекали на нього в аеропорту і він мав ось-ось вийти в хол вже з багажем. 

 —  Ну він досить запальний, — сказала вона. — Але добрий, він завжди захищав мене, коли хтось у школі мене ображав… І потім відганяв від мене залицяльників, коли я вже підросла…

— Значить, і мене буде намагатись "відігнати", — я усміхнувся. — Ну, я вже не якийсь залицяльник, — я взяв її долоню з обручкою в свою і торкнувся її губами. — Я все ж твій чоловік.

 — Так, думаю, все буде добре, ви знайдете спільну мову, — я усміхнулась. — Ти мені навіть чимось його нагадуєш. 

— Це добре, — я усміхнувся. 

В цю мить помітив, що Юля поглянула на ескалатор і почала махати комусь рукою.

Я перевів погляд туди і побачив її брата, впізнав його, бо бачив фото. Він був високим, широкоплечим, мав практично таку ж статуру, як у мене. Тільки був блондином. 

Артем теж помахав їй у відповідь, а потім підійшов до нас. Якусь мить він мовчки дивився на мене. 

 — Артеме, це Рома, мій чоловік, — одразу ж взяла справу в свої руки Юля. — Я його дуже кохаю і не хочу, щоб ви сварилися. Бо тебе я теж дуже люблю. 

— Я теж Юлю кохаю, — сказав я. — Тож не хочу сваритися і засмучувати її.

— Щось не вірю я в щире кохання з твого боку, — буркнув Артем. — Мабуть, ти вирішив втертися в довіру нашої сім’ї і шпигувати на користь свого батька! 

— Що за фігня?! — я одразу насупився і теж підвищив голос. — Я взагалі практично відмовився від родини заради того, щоб бути з Юлею! 

 — Не сваріться, будь ласка, — Юля благально поглянула на Артема, а потім на мене. — Може сходимо перекусимо десь, а тоді поїдемо у лікарню?

— Юлю, а може він кудись піти? — Артем обійняв Юлю за плечі. — Можемо вдвох сходити, ми так давно не бачились… 

— Я теж піду, — я насупився. — Вона моя дружина.

— Вона моя сестра!

— Підемо всі разом, — сказала Юля тоном, який не терпів заперечень. — Якраз ви ближче познайомитесь. Артеме, тобі доведеться змиритися з тим, що Рома — важлива частина мого життя. Але це не значить, що ти станеш менш важливим для мене…

— В дитинстві ти завжди казала, що вийдеш за мене, — пробурмотів Артем. — А коли в мене зʼявлялись подружки, завжди ревнувала мене. 

— Так, і ти ревнував мене, але ж ти дозволив батькові запланувати моє весілля з Вадимом, — дорікнула Юля брату. 

— Ти була не проти тоді, хіба ні? Я подумав, що він тобі цілком підходить. І поїхав з країни, щоб на те не дивитися. 

То виходить, у нього комплекс, пов’язаний із сестрою? Він ревнує її і все таке… Вони розмовляли так, ніби мене тут зовсім немає. Мені це не подобалось, але і влазити було якось по-дурному. Тим паче, я міг почути щось про її минуле. 

 — Я була не проти, бо батько сказав, що той шлюб буде фіктивним… Але потім все змінилося.. Я покохала Рому, — Юля взяла мене під руку. — Тепер ми разом, тож доведеться тобі, Артеме, прийняти цей факт…

Я переможно усміхнувся. Ну що, викусив, братику? Все одно вам ніколи не світило бути разом, навіть якщо ви були близькі. 

Артем виглядав дуже розлюченим, але тримав себе в руках.

— Я маю поговорити з батьком про дещо. А потім з тобою… Подивимось, що ти скажеш тоді…

 — Що ви всі говорите якимись загадками… — насупилась Юля.  — Спершу мама, а тоді й ти… Невже не можна прямо сказати, що там трапилось у минулому!..