44. Рома. "Ти не знаєш, що трапилося багато років тому..."

Авжеж, її мама погано сприйняла цю новину, я не сумнівався, що так і буде. Але що ми могли вдіяти? Ми закохались і їм доведеться це прийняти, хочуть вони, чи ні. 

— Ви мали сказати одразу, — мама Юлі суворо глянула на мене. — Вже ж ніби не діти, і настільки безвідповідальне ставлення до своїх родин! 

— Але ж ми з Юлею не просто придатки до родин, ми люди, — я обійняв Юлю, яка стояла поруч зі мною, за плечі однією рукою, пригортаючи її до себе. — У нас теж є свої бажання, своє бачення свого життя. 

— Де ви познайомилися? — здивовано спитала її мама. — Юлю, ти ніколи не казала, що зустрічаєшся з сином татового ворога! 

— Еее… Ми познайомились, коли я її викрав… Так, звучить не дуже, — одразу додав я. — Але я не хочу вас обманювати. Я нічого поганого Юлі не робив. Хотів, щоб завдяки цьому її батько підписав вигідний контракт для мого батька. Але, як бачите, я не став цього всього робити. Нас одразу тягнуло одне до одного… Мене так точно. І я не зміг нікому сказати, що вона у мене.

— Я спершу дуже злилася на Рому, а потім зрозуміла, що він хороший, — додала Юля. — Мамо, коли ти ближче з ним познайомишся, то він і тебе зачарує, ось побачиш…

— Тато ніколи цього не схвалить, — вона підтисла губи. — Невже ти не розумієш, до чого його довела? — вона поглянула в сторону відділення інтенсивної терапії, куди його перевезли після операції.

 — Тато любить мене, тож він погодиться з тим, щоб мені було добре, — Юля зітхнула. — Я шкодую, що не розповіла вам раніше… Вибач, мамо…

— Тато, авжеж, любить тебе, — погодилась її мама. — Але все ж він певно дуже розчарувався… 

 — Ти хвилюєшся через те, що думаєш, що Рома одружився зі мною з вигоди? Щоб стати спадкоємцем батька? — здогадалась Юля. 

— Я говорю про те, що у його родини є кому "прикрити тил", впевнена, що його батько також не прийме ваш шлюб. І тоді він передасть спадок іншим дітям. Це логічне рішення. Не може керувати половиною міста людина, парою якої є спадкоємиця ворога. 

 — Але це був би шанс нашим родинам примиритися! — вигукнула Юля. — Хіба партнерство не краще, ніж ворожнеча?

— Ти не знаєш, що трапилось багато років тому між твоїм батьком і батьком Роми. І я не стану розповідати. Спитаєш потім батька. Може тоді зрозумієш.

А це вже було цікаво. Я про це ніколи нічого не чув. Що ще між ними було? Що вони не поділили? Це не тільки справа бізнесу? Є якийсь особистий мотив неприязні і ворогування?

 — Не знаю, ви мені нічого не розповідали, — насупилась Юля. — Але якщо щось і було, то це вже минуле, а ми живемо тут і зараз. Неможливо жити минулим і нічого не змінювати! 

— Для тебе це нічого не значить, а для батька значить дуже багато! — її мама теж підвищила голос. — От коли поговориш з батьком, тоді і будеш робити висновки! І то, якщо він все ж вирішить тобі розповісти!

 — Добре, я впевнена, що мені вдасться його переконати, — сказала Юля. — Він завжди любив мене і йшов мені назустріч. Так буде й цього разу, хай лише він трохи одужає, і тоді я поговорю з ним…

— Саме тому що він любить тебе, він ніколи на це не піде, — її мама зітхнула.

І дійсно, я ніколи не замислювався, чому наші родини були настільки непримиренними ворогами. Це було щось особисте, я мав здогадатися раніше. От тільки що… Треба теж спробувати дізнатись у батька….