43. Юлія. "Це ви його довели?"

Здається, я задрімала, поклавши голову на плече Ромі, аж раптом здригнулася від голосу лікаря, який якраз вийшов до нас. 

 — Стан вашого батька вдалося стабілізувати, — сказав він. — Але він ще якийсь час пробуде в реанімації. І потім буде потрібна відновлювальна терапія. 

 — Так, авжеж, якщо треба якісь кошти, я заплачу, — тут же відповіла я. — Йому потрібне найкраще лікування!

— Я сам все оплачу, — насупився Рома. — Не слухайте мою дружину. Давайте відійдемо на хвилинку…

Він дійсно відійшов із лікарем вбік і про щось із ним став розмовляти, а я тим часом дістала телефон і набрала номер мами. Я його знала напам’ять, тож не потрібно  було шукати. Почувши у слухавці її голос, тихо сказала:

 — Мамо, привіт! Тато зараз у лікарні, але з ним усе добре. Ми з Ромою тут, біля нього…

— Юлю! Слава Богу, ти знайшлась! Ви з ким?! Що з батьком? Де саме ви знаходитесь, я зараз буду! — затараторила вона. 

 — Мамо, я вийшла заміж, Рома — мій чоловік, приїзди, я тебе з ним познайомлю, ми у відділенні кардіології, Рома домовляється з лікарем, щоб тата швидше вилікували…

— Який ще чоловік?! Я вже їду!... Давай адресу… 

Я продиктувала їй адресу, а тим часом до мене повернувся Рома. 

 —  Мама зараз приїде, — сказала я. — Що сказав лікар?

— Все буде добре, — Рома усміхнувся. — Критичний момент він пережив, його стабілізували. Він буде в порядку, має бути. Однак лікар сказав, що скоріш за все твоєму батькові потім доведеться робити якусь операцію на клапані. 

— Ех, у нього й раніше були проблеми з серцем, але він не хотів робити операцію… Може тепер нарешті наважиться…Я дуже хочу, щоб він скоріше одужав…

— Хай так і буде, — Рома обійняв мене. — Я дуже сильно люблю тебе, Юлю… 

***

Мама приїхала дуже швидко. Вона увійшла до кімнати для очікування і одразу кинулась до мене:

 — Доню, що з тобою було. де ти зникла? Я так хвилювалася за тебе… І Вадим хвилювався… А ти що, справді вийшла заміж?

 — Так, — кивнула я. — Мамо, познайомся, це Роман Скельський, мій чоловік. 

— Добрий день… Ну, хоча вочевидь він не дуже добрий через те, що трапилось, але… Я Рома, я кохаю вашу доньку, приємно познайомитись.

 — Скельський? — перепитала мама. — Ти син того самого Скельського? Чи просто однофамілець?

— Син, — сказав Рома. — Ну, вже відсторонений від спадку. Саме через це, певно, вашому чоловікові і стало погано, — я зітхнув. — Через те, що я зізнався, що дуже кохаю вашу доньку Юлю. 

 — Боже, я маю побачити Тимофія, — схаменулася вона. — Проблему з вашим одруженням будемо вирішувати потім, зараз я маю поговорити з чоловіком! 

 — Мамо, він у реанімації, до нього ще не можна, — я торкнулася її руки. — І немає ніякої проблеми з нашим одруженням, у нас все добре. Ми дуже щасливі разом! 

— В реанімації?.... — її очі наповнились сльозами. 

 — Йому стало погано, серцевий напад… Але лікар каже, що небезпека для його життя минула. Все буде добре, мамо, — я обійняла її.

— Це ви його довели…? Цим вашим шлюбом, так? — вона заплакала, обіймаючи мене.

 — Він рознервувався… Але в нього ж і раніше були проблеми з серцем… Мамо, не плач, ти ж бачиш, зі мною все добре, і тато одужає… І тепер у нас є Рома…

— Рома? Рома?! Який і довів батька до цього стану? — вона з докором поглянула на мене. — Це все через нього… — вона поглянула на Рому. — Якби ж ви не робили таких необачних кроків… 

 — Рома хороший, — заступилася я за свого коханого. — Він не зробив татові нічого поганого! Навпаки, хотів, щоб ви з його батьками помирилися!

— І подивись, до чого він домирився… — сльози з її очей потекли ще сильніше. 

 — Але він домовився з лікарем про найкраще лікування для тата… Мамо, ти несправедлива до нас із Ромою… Так, ми винні, що не сказали про наше одруження, але ми обоє дорослі і можемо розпоряджатися своїми життями. Ми не хотіли, щоб ви завадили нашому весіллю… А потім ми мали сказати все…