41. Юлія. Зустріч з рідними

Все ж я дуже хвилювалася, і мабуть, це було помітно. Коли ми їхали до бази відпочинку, мені у голову весь час лізли думки, чи не помилилися ми. 

 — Може, краще було нічого не казати їм? — розмірковувала я. — Просто поїхати кудись удвох і почати нове життя в якомусь куточку світу…

— І як ти це уявляєш? Відмовитись від родини? Не те, щоб я не можу так вчинити, але це більше схоже на втечу, ніж на рішення, — сказав Рома. 

— Мені страшно, що вони захочуть нас розлучити, — я зітхнула. 

— Ну, хай захочуть. Але ми не будемо їх слухатись, — Рома похитав головою. — Ми зробили свій вибір. 

 — Ти такий сміливий, — я торкнулася його руки. 

Ми вже під’їздили до котеджу, який орендували. Тут була Ромина охорона, але наших батьків, на щастя, ще не було. 

— Що ми зараз будемо робити? — запитала я. 

— Ну, вони приїдуть, побачать нас, ми скажемо їм все, як домовились, а потім подивимось на їхню реакцію, — відповів він. 

 — Здається, хтось уже їде, — я побачила машину, що з’явилася з-за повороту і відразу впізнала її. — Це мої батьки! 

Тут же зʼявилась і друга машина. Коли обидві зупинились перед воротами, Рома сказав: 

— Пішли, поки вони не повбивали одне одного. 

Я взяла його за руку, і ми пішли до воріт. Побачила тата, що вийшов з машини і вражено дивився на нас. Ромин батько теж якраз виходив зі свого джипа. 

З ними також була охорона, вони в шоці дивились одне на одного, але потім звернули увагу на нас.

— Джульєтто, ти дійсно тут! Іди сюди, доню, ми поїдемо звідси додому! — сказав він. А потім поглянув на Рому і на те, що ми тримаємось за руки. — Ти чому тримаєшся за руки з сином мого найбільшого конкурента? Це, значить, він тебе викрав? 

 — Тату, ми з Ромою кохаємо одне одного, — сказала я. — І ми нещодавно одружилися… Так що тепер він мій чоловік…

— Який ще чоловік? — в шоці запитав він. — Тільки не кажи, що ви… ви…!

— Ви одружились? — це вже втрутився батько Роми. — Якого біса, Ромо?

Я притулилася до Роми, відчуваючи, що атмосфера накаляється. Охоронці навіть подіставали зброю, готові захищати своїх господарів. 

Рома прикрив мене собою.

— Так, ми одружились, я кохаю Юлю, тож залиште нас в спокої. Батьку, можеш не давати мені спадок, якщо не хочеш. Віддай його брату чи сестрі. Але я буду з Юлею. 

 — Так, ти не отримаєш спадку, поки не розлучишся з нею! — вигукнув батько Роми. 

— Джульєтто, ми їдемо додому! — в розмову втрутився мій батько. — Мати так переживає! Ти взагалі думала, що робиш?

 — Я нікуди не поїду! — замотала я головою. — Якщо вам не подобається наше одруження, можете позбавити нас спадку, але ми не розлучимось! 

— Це!... Ви просто діти! Ви маєте нас слухатись! — вигукнув батько Роми.

— Ми не будемо вас слухатись! Ви все почули. Юля нікуди не поїде і я не дам їй вийти за ще когось. Вона тепер моя, — Рома  притягнув мене до себе за талію і обійняв. 

 — Значить, я заберу усе своє майно, яким ти користуєшся! — насупився батько Роми. — Залишишся без нічого, може тоді порозумнішаєш і перепросиш мене!

— Я не передумаю, — вперто сказав Рома. — Забирай собі, що хочеш! Мені все одно! 

Мій тато раптом вхопився за серце і почав повільно осідати вниз, охоронці встигли його підхопити. Він був дуже блідий. Я забула про все і підбігла до нього. 

 — Тату, що з тобою? Тобі погано? Треба до лікарні…

 — Доню, не йди від мене, — сказав він. — Я цього не переживу, ці дні, коли ти зникла, були найгіршими у моєму житті…

— Ми вже викликаємо швидку! — сказав один з батькових охоронців і приклав мобільний до вуха. — Алло, швидка? Тут людині погано, можливо, серцевий напад… 

 — Я поїду з тобою до лікарні, — сказала я йому, а потім повернулася до Роми. — Поїдеш зі мною?

Мені не хотілося розставатися з Ромою, я боялася, що ми можемо більше не побачитися. Але й тата я не могла залишити… Рома і тато — були найважливіші люди в моєму житті, і я не могла втратити жодного з них…