38. Роман. "Ми вже одружені, нічого не зміниться"

Я в шоці вирячався на дівчат, які до нас підійшли. Вони її впізнали. І вони бачили, що Юля пропала… Фігово, бляха, це дуже фігово. І що тепер робити? Якщо вони здадуть нас… Якщо опишуть мене або сфоткають, це буде кінець. 

— А, то я вирішила поїхати у поїздку зі своїм хлопцем, — сказала Юля, наче нічого і не сталося.  — А то батько мене б не пустив. Знайомтесь, дівчата, це Рома. 

— Але кажуть, ти мала вийти заміж…. — сказала одна з дівчат. — Про це ж теж були новини. І ніби не за цього хлопця… Стоп. Він виглядає якось знайомо…

— Ну так, тому і втекла, що не дуже хотіла заміж — Юля насупилась. — Не видасте мене? Я потім подзвоню батькові і все розкажу. Ну, коли ми вже повернемося з відпочинку. А то він своїми розбірками все зіпсує. 

— Оце ти авантюристкою стала… Я в шоці! — сказала та інша, перша дівчина. — Але що це в тебе… — вона подивилась на наші руки. — І у нього теж. Це ж обручки!

— А це ми по приколу, — сказав уже я. — Ну, у неї мало бути весілля. Не сталося. То ми і купили собі обручки.

Не варто нікому знати, що ми реально одружилися. Не зараз. 

— То давайте всі разом посидимо! — сказала чорнява дівчина. — Познайомимося ближче. Хоча я тебе десь таки бачила, — вона глянула на мене. — Може, ти в кіно знімався? Такий симпатичний…

— Рома не знімався в кіно, — тут же Юля взяла мене за руку, ніби показуючи подружкам, що їм не варто до мене клеїтись. — Він бізнесмен. Ромо, це мої подружки — Ангеліна, Дарина і Вікторія…

— Дуже приємно, — я усміхнувся. Але насправді це все було дуже, бляха, невчасно. — Сідайте, поїмо разом…

***

Дівчата тріщали без передиху, як в них ще язик не заплівся, я не знав. Авжеж, переживав щодо того, що тепер ми з Юлею можемо бути в небезпеці, як і весь наш план, але все ж сподівався, що вони нас не видадуть. 

Можливо, нам доведеться пришвидшити наш план, але так не хотілось їхати з нашої міні відпустки назад до Києва, коли ми ще зовсім не встигли відпочити… 

Але треба зважувати всі ризики.

Коли вони вирішили піти припудрити носика, Юля пішла з ними. Я сподівався, що все ж вона зможе їм популярно пояснити, що видавати нас не можна.

Вони повернулись хвилин за двадцять, дуже вже довго їх не було, я вже думав піти і шукати їх.

— То ви тут до коли? — запитала одна з них.

— Та певно вже скоро повернемось. Немає багато часу на відпочинок, на жаль, — сказав я. 

Юля усміхнулась дівчатам:

 — Ну ми домовились, правда? Нікому ні слова…

 — Та ти що, ми нікому не скажемо! — запевнила Ангеліна. — Ех, я теж хотіла б таку романтику, зникнути для всіх і опинитися десь в мальовничому куточку на самоті з привабливим мачо… — вона прямо поїдала мене очима.  

— Юлю, ти мене привабливим мачо ніколи не називала, — підколов я її, підморгуючи.

 — Не хотіла тебе балувати, ще загордишся. — вона засміялась. — Але авжеж, ти дуже сексі!...

***

Коли ми вже зайшли до номеру, я поглянув на Юлю і запитав:

— Ну, що думаєш? Може, нам прямо зараз їхати в Київ? Вони точно нас не видадуть? 

 — Я не хочу їхати, — Юля надула губки. — Та нічого вони не розкажуть. Не переймайся. 

— Я теж не хочу їхати, але переживаю. Те, що знають більше, ніж двоє, вже не таємниця. 

  — Ну, якщо ти наполягаєш, то давай повернемося, — Юля виглядала такою сумною, наче от-от заплаче. 

— Ну ти чого… — я обійняв її і поцілував в кутик губ. — Не засмучуйся. Добре, давай повіримо їм, якщо ти так хочеш. Ну, рано чи пізно батьки все одно дізнаються. А ми вже одружені, це не зміниться. 

 — Так, навіть якщо дізнаються, то погніваються і перестануть… ми ж усе одно збиралися їм сказати після того, як повернемось. Але я думаю, вони не дізнаються. Зрештою, дівчата досить багаті, навряд чи вони захочуть видати мене, щоб отримати винагороду…