35. Юлія. Збори у весільну подорож

Поряд із Ромою мені було так добре,  що я забувала про все на світі, цієї миті для мене існував лише його голос, усмішка, ніжні дотики, гарячі губи…

— Ні, не треба зупинятися, — прошепотіла я, відчуваючи, як завмирає серце, а потім починає битися ще швидше. Мені хотілося зробити його щасливим, хотілося, щоб ми завжди були разом…

— Кохаю тебе, Юлю… — він почав цілувати мою шию. — Давно кохаю… 

— Я думала, ти ненавидиш мене, — прошепотіла я, відчуваючи, як по тілу розбігається хвиля тепла від того місця. де торкалися його губи. 

— Ніколи не ненавидів… Спочатку просто дуже хотів, а потім закохався, — гарячково казав він, гладячи мене по талії і опускаючись поцілунками на ключицю. 

 — А мене ти спершу страшенно налікав, а потім почав бісити, — я усміхнулась, теж  гладячи його по спині і плечах. — А тоді я не помітила, як мене стало тягнути до тебе…

— Ну, краще вже бісити ніж лякати, — він торкнувся застібки на сукні і моїм тілом пробігло тремтіння.  

Потім його губи торкнулись оголеної шкіри нижче ключиці і я  відчула, як моє дихання прискорюється… Я міцніше притиснулась до нього і заплющила очі, віддаючись новим для мене, дуже приємним відчуттям. Всі думки вмить вилетіли з моєї голови, залишилась тільки одна, про те, як сильно я кохаю Рому…

***

Мені снилося щось дуже приємне, а коли я розплющила очі, то побачила поруч сплячого Рому, він усміхався уві сні, і я не втрималася й торкнулась губами його губ, дуже легенько, але він тут же розплющив очі.  

— Привіт, — прошепотів неголосно, пригортаючи мене до себе. — Як ти? 

 — Чудово, — я усміхнулась. — Не можу повірити, що це вже сталося, ми тепер одружені…

— Так, одружені… І зараз поїдемо в міні відпустку. Відпочинемо трохи перед тим, як все розкажемо батькам. Треба швиденько зібратися. Машина приїде за нами об одинадцятій. 

 — Добре, — я сіла на ліжку. — А що ми будемо снідати?

— Можу посмажити яєшню. А ти починай збиратись, тобі то довше, ніж мені…

 — Який ти турботливий чоловік, — я чмокнула його в щоку. — Добре, тоді я швиденько в душ, а тоді зберу речі!  

— В душ можна і разом… А далі вже кожен віізьметься за свою справу. 

 — Гарна ідея, — сказала я. — Але боюсь, що коли ми потрапимо в душ удвох, то можемо й запізнитися…

—  Ну, у нас не квитки, а машина, тож навіть якщо трохи запізнимось, не проблема… Нас почекають, — Рома грайливо прикусив мочку мого вуха.

 Я не могла встояти перед ним, тож лише кивнула, а він миттю підхопив мене на руки і поніс до ванної кімнати…

***

Ми швидко зібралися, поснідали і вже сідали в машину, коли у Роми задзвонив телефон. Він здивовано поглянув на мобільний:

— Батько дзвонить, — сказав, повертаючи до мене екран. — Зараз відповім йому швидко. Якраз скажу, що відʼїду з міста на пару днів. 

Я відчула. як моє серце пропустило один удар, на мене накотила тривога від думки, що його батько міг дізнатися про наше одруження. 

— Алло, так тату, — сказав Рома. — Слухаю. — його обличчя раптом стало здивованим. — Що? Їдеш? Зараз?, — він знову пару секунд помовчав. —Але я не вдома…  — Рома насупився. — Де-де… відпочиваю, а що не можна? Я маю тобі про кожен свій крок докладати? Ну, пробач… 

Я відчула занепокоєння, невже нам доведеться відмінити поїздку через якісь термінові справи…