32. Роман. Зізнання

Коли я розплющив очі, Джульєтта все ще спала, і це було добре. Я повільно вивільнив свою руку з-під її голови, тихо встав з ліжка, взяв з гардеробу костюм і дістав дещо з кишені того костюму, в якому був вчора, і дуже тихо вийшов з кімнати.

Душ прийняв вже в гостьовій спальні, я не хотів її розбудити. 

А коли перевдягнувся і вийшов з неї, Джульєтта якраз теж визирнула з нашої спальні.

Коли вона побачила мене в костюмі, то її очі розширилися від здивування. 

— Куди це ти зібрався так рано? — спитала вона.  

— Ти не мала ще встати, — я трохи розгубився, але подумав, ну, раз вона вже встала, значить встала… — Добре, ходімо, — я взяв її за руку і повів до сходів. 

Ми спустились вниз і вже на сходах за поворотом, коли ми майже спустились, Джульєтта мала побачити велику кількість квітів. Ну, це єдине, що спало мені на думку для цього дня.

Вона вражено ахнула:

 — Яка краса! Це і є той сюрприз, про який ти говорив учора? 

— Ні, — я похитав головою і ми якраз зійшли зі сходів, і тоді я опустився перед нею на одне коліно і дістав з кишені червону коробочку в формі сердечка, після чого відкрив її перед Джульєттою. Хотілось сказати, що я кохаю її і що хочу, щоб цей шлюб був справжнім. Але я не знав, як вона відреагує на подібне, тому просто поглянув на неї і запитав:

— Юлю… Ти вийдеш за мене?

Вона усміхнулась, на щоках виступив рум’янець.

 — Так! — вигукнула, а потім додала тихіше. — Таки ти можеш бути дуже романтичним, беру свої слова назад…

— Хіба? — я усміхнувся, вдягаючи обручку їй на палець. — Всього-лише замінив свічки квітами… Думаю, просто тепер ти більш схильна до мене, тому і кажеш, що я романтичний.

 — Може, — вона підняла долоню і стала роздивлятися обручку. — Прямо ідеально підійшла! Тепер я справжня наречена! 

— Так, тепер ти справжня наречена, — я кивнув і подався вперед, цілуючи її. 

Я кохаю тебе. Хочу, щоб ми завжди були разом. Хочу, щоб ти дійсно була справжньою нареченою, тільки моєю, щоб ти була щаслива… 

Я не дозволю нікому стати у нас на заваді: ані моїм родичам, ані твоїм, ані їхнім ворогам…

Коли я відірвався від її губ, то прошепотів, дивлячись їй в очі:

— Я тебе кохаю, Юлю… 

Я все ж не втримався. Не відводив від неї погляду, коли казав ці слова. Вона дивилася мені в очі, і мені здалося, що я спершу прочитав у її погляді відповідь на своє зізнання. А вже потім почув її голос. 

 — Мені здається, що я теж тебе кохаю…

— Це буде справжній шлюб, — я подався вперед і поцілував її. — І ти не підеш від мене… 

 — Не піду, — вона похитала головою.  — Я хочу завжди бути з тобою, навіть якщо всі будуть проти…

— Я теж, — я провів кінчиками пальців по її щоці. — Хай весь світ буде проти, мені все одно. Головне, щоб ти була зі мною, — наступний поцілунок вже був більш пристрасним.

Тепер мене ніщо не стримувало. Коли Юля сказала, що теж кохає мене, я відчув себе найщасливішою людиною на землі. Я підхопив її на руки за ноги так, щоб вона ними обіймала мене, і приклав спиною до стіни, продовжуючи цілувати. Бляха… Як же сильно я хотів її зараз, так, як ніколи до цього. 

— І ти будеш моя не тільки в шлюбну ніч, а завжди, — видихнув їй на вухо. — І більше нічия. Тільки моя. 

 — Тільки твоя, — повторила вона, її очі сяяли.  — Ти такий чудовий, Ромо…

— Дурію від тебе… Бляха… Як дожити до того весілля… — я важко дихав, мені зносило дах від неї, від її близькості. З кожним днем мені здавалось, що я все більше і більше кохав її, кохав і хотів до безумства. 

 — Вже скоро, — прошепотіла Юля. — І тоді всі дізнаються, що ми кохаємо одне одного…