30. Роман. "Вона моя"

Мене дійсно трохи напружило те, що її "наречений" найняв якогось модного детектива. Я розумів, що Джульєтті він не цікавий, і що я їй принаймні подобаюсь, але все одно чомусь ревнував.

— Він же тобі не подобається, так? — перепитав її. — Ну, той наречений. Ти казала, що я кращий за нього. 

— Він нудний, — вона знизала плечима. — Весь час старається показати себе дуже крутим, він же планує зайняти місце мого батька, адже у батька немає синів. Тому хотів одружитися зі мною і в майбутньому стати босом мафії. А тепер його плани порушились, от він і психує. 

— Ну, я теж планував викрасти тебе, щоб стати босом мафії, — зауважив я. — Хоча, тепер все інакше… Не те щоб я відмовився від спадку, але я зрозумів, що є інші важливі речі, крім нього, — я провів долонею по її щоці. — Важливіші за все. 

— Ти викрав мене, щоб одружитися зі мною? — на її обличчі відбилося здивування.  — Але могло виявитися, що в мене поганий характер, втім це так і є. Зі мною ніколи не буде спокійно…Така вже в мене вдача!

— Ні, я не збирався на тобі одружуватись, коли викрав, — я похитав головою. — Думав же обміняти тебе на вигідний контракт для родини. 

— Ясно, і ти сподівався, що батько після того, як дізнається, що ти зробив, визнає тебе своїм головним спадкоємцем? — вона хмикнула. 

— Ну так, — я кивнув. — Бо ж я вирішив би його головну проблему. Це було логічне рішення. Але все пішло кудись не туди, — я усміхнувся. — Та я не шкодую. 

— Я теж не шкодую, — Джульєтта усміхнулась. — Що не вийшла заміж за того Вадима. Хоча тато і запевняв, що шлюб буде фіктивний, думаю, він це говорив, просто щоб я не вперлася і не відмовилась виходити за нього. 

— Не хочу навіть уявляти, що хтось, крім мене, тебе б торкався, — сказав я неголосно, обіймаючи її. Це була правда, я не хотів, щоб Джульєтти хтось торкався. Вона була моя. 

Вона дивилася на мене і усміхалась. 

 — Я теж не хочу, щоб мене торкався хтось, крім тебе, — сказала вона і тут же додала. — До тебе я вже звикла, ти, принаймні, не так сильно мене бісиш. 

Певно, ми з нею вже загрались. Так, це була правда. Я надто сильно загрався… Вона стала надто важливою для мене.

І я не уявляв, що буде, коли вона залишить мене… Але зараз не час про це думати. Зараз я ще міг насолоджуватись цим. Аж до весілля…

***

Коли я вже хотів їхати з роботи додому, мені написав батько і сказав, щоб я заїхав до нього. 

Мене це трохи напружило, я не хотів з ним бачитись зайвий раз, поки у мене вдома була Джульєтта. 

Але я не міг не поїхати, це б могло викликати тільки якісь підозри. Бо ми всі слухались батька, ми всі хотіли отримати головний спадок, і буде дивно, якщо я не поїду.

Тому я набрав Джульєтту і сказав їй:

— Привіт, не чекай мене на вечерю, буду сьогодні пізніше, певно під північ. Батько викликав, не знаю, що він хоче. Але не поїхати не можу, не хочу викликати підозри. 

 — Так, звичайно, але я не буду спати, дочекаюсь тебе, — відповіла вона. 

— Добре, до зустрічі… Цілую, — не знаю, чому я додав це, але мені захотілось це сказати. 

 — І я тебе цілую, — відповіла Джульєтта. 

На душі одразу стало якось тепло. Хотілось прямо зараз зізнатись їй, але я стримався. 

— До зустрічі ввечері…

***

Коли я приїхав до батька, то помітив, що машини сестри і брата теж вже були тут. Мене це насторожило. Але я вийшов з машини і пішов до дверей.

Мене впустив дворецький, і провів до їдальні, де вже були всі мої рідні за столом.

— Отже, Рома прийшов, значить, можна і починати. Сідай, Ромо, — сказав батько, вказуючи на вільний стілець.

Я сів на місце і сказав:

— Привіт. То що за збори? Щось трапилось? 

Я затамував подих… Чомусь у мене було якесь погане передчуття…