29. Юлія. Королева провокацій

Мені хотілося, щоб він торкався до мене. Може, це було необачно, але ж ми вже майже одружені. А крім цього мені подобалося дражнити Ромео, от і зараз, дивлячись на його спантеличений вираз обличчя, я усміхнулася:

 — Серйозніше не буває. Щось спина трохи болить, ти ж допоможеш мені? Як тоді з ногою? 

— Добре, — він кивнув і прийняв сидяче положення. — Тоді лягай, — і вказав на мою подушку. 

Я слухняно вляглася на живіт, відчуваючи як по спині пробігають мурашки, хоча Ромео ще навіть не доторкнувся до мене, тільки дивився. 

— Тобі треба зняти верх, — прошепотів він на вухо. 

Я була в домашньому костюмі, що складався із штанів і кофтинки. Під кофтинкою в мене нічого не було, тож я трохи завагалася, а потім сказала:

 — Добре, тільки ти заплющ очі! 

— Гаразд, але коли ти ляжеш, я буду дивитись, — Рома слухняно заплющив очі. 

Я тут же скинула кофтинку і лягла на ліжко.

 — Можеш розплющити очі! — дозволила йому. 

— Добре, — почула його голос і краєм ока все ж поглянула на нього через плече.

Рома дивився на мене, наче загіпнотизований, ледь прикусивши нижню губу. 

— Сідати на тебе зверху, певно, буде поганою ідеєю, — сказав глухо. 

 — Думаєш? — я вдала, що розмірковую над його словами, хоча сама беззвучно сміялась у подушку.  — Боїшся, що ти надто важкий?

— Скоріше, ти злякаєшся, — він ледь усміхнувся. — Чи ні? 

— Невже я схожа на боягузку? — я вдала, що ображена.  — Давай уже, не хвилюйся так за мене. 

— Ну, тоді не смій нічого казати і проганяти мене, — коли Рома сів на мене, я пошкодувала про свої слова, бо відчула, який він збуджений. 

 — Не буду проганяти, — сказала я тихо, боячись навіть поворухнутися. 

Він почав гладити мене по спині і ребрах кінчиками пальців. Я  тихо видихнула повітря, всі відчуття були загострені, як ніколи, навіть такий легенький дотик змушував мене тремтіти.  

Рома нахилився вперед, я відчула його тепло дуже близько до своєї спини.

— Ти дуже красива… — прошепотів він. — Ідеальна. 

 — Дякую, — так само тихо відповіла я. 

— Дуже чекаю нашої шлюбної ночі, щоб я міг не зупинятися, — його губи на мить торкнулись мого вуха. 

Я зітхнула, хотілося сказати, що я теж чекаю цього, але стало чомусь соромно. 

 — Ти гарний масажист, — сказала я натомість.  — Мені дуже подобається…

— Масажисту тепер треба в душ, — він засміявся. — Коли ми одружимось, я не буду пускати тебе до масажистів-чоловіків, обіцяй, що не підеш.

 — Навіщо, якщо в мене будеш ти, — я теж засміялась. 

Подумала, що ми потім все одно розлучимось, і чомусь мені стало сумно від цієї думки. Так, я буду вільна, і ніхто не буде дражнити мене і діставати, і все одно я зрозуміла, що мені його не вистачатиме. Хотілося спитати, чи йому теж бракуватиме мене, коли ми розійдемось. 

— І то правда, — сказав він і подався вперед, чмокнувши мене коротко в плече, після чого встав з мене. — Не дивись… Я зараз повернусь. Хвилин десять. Ну, це не тому що у мене там все завжди швидко… Просто тому що ти… Ай блін! Коротше, скоро буду! — здається, я вперше чула його таким… зніченим? 

 — Добре, — сказала я, заплющивши очі. — Не дивлюся, іди вже. 

Коли Рома вийшов, я сіла на ліжку, одягнула кофтину і взяла з тумбочки телефон, Так незвично було знову заходити в соцмережі, я вже відвикла від них. Але вирішила почитати новини, і раптом побачила знайоме обличчя. Там було фото Вадима і інтерв’ю з ним. 

Я пробігла по інтерв’ю очима, потім зупинилася і стала читати уважніше. 

Коли Рома повернувся, я сказала:

 — Слухай, тут пишуть, що Вадим найняв детектива, щоб мене знайти. Самого Макса Дикого, кажуть, він дуже крутий детектив! 

— Нам треба бути обережнішими… — Рома ледь насупився. — Поки ми не одружені, нам не можна, щоб хтось дізнався, що ти тут...