27. Юлія. "Подумаю про це потім"

Думка про майбутнє весілля викликала у мене якісь дивні емоції. Це було водночас щось хуліганське при думці, як відреагують батьки та якесь приємне нетерпіння. Мені хотілося, щоб знову повторилися ті поцілунки, які так зводили мене з розуму…

Я, скоріше за все, не кохала Ромео, у моєму уявленні кохання — це було таке сильне почуття, коли не можеш жити без коханого, готова пожертвувати заради нього всім. Чи могла б я віддати за Ромео власне життя? Я не могла собі цього уявити. Це все було не насправді, ми трохи побудемо разом і розійдемося, кожен у пошуках своєї “половинки”. І все одно я хотіла, щоб він обіймав і цілував мене… Мабуть, це було неправильно? Втім я вирішила над цим не замислюватися, бо ми живемо лише раз, тож шкода витрачати час на якісь непотрібні роздуми…

  — Ну що, ти вибрав мені сукню? — запитала я у свого майбутнього нареченого.  — Я вже хочу її приміряти! 

— Ні, ще не вибрав. Але вже домовився про дату весілля, та інші організаційні моменти, давай оберемо сукню разом. Ти хочеш щось класичне, чи більш молодіжне? — запитав Ромео. 

 — Хочу щось оригінальне, — сказала я. — Не нудне. 

— Коротку сукню? — припустив Ромео. — Типу коктейльну? Чи може як їх там… Зараз покажу, — він дістав мобільний і загуглив весільні сукні, а потім показав мені сукню-рибку з асиметрією. — Таке щось? Чи ти й не білу хочеш?

 — Мабуть, білу. Але не довгу, і без фати. А то дивлюся на цих наречених, яким навіть рухатись складно, і і мені їх стає шкода…

— Можна тоді або без спідниці, або з пишною, але недовгою, — він знову показав мені варіанти. — Але підбори ж ти вдягнеш? Мені сподобалось, коли ти була на підборах на нашому побаченні… 

 — Підбори вдягну. Мені подобається ця сукня — я показала на зображення сукні з короткою пишною спідницею, вона була закрита спереду але з вирізом на спині.  — Може, її візьмемо?

— Давай, — погодився Ромео. — Думаю, тобі буде гарно в ній. І не доведеться довго розстібати, коли ми вже приїдемо додому, — він ледь облизнув губи.

— Хто про що, — я жартівливо штовхнула його. — Ти ж майбутній бос мафії, треба бути серйознішим! 

— А хто сказав, що я — несерйозно? Це дуже важливе і серйозне питання! — сказав він з награно серйозним виглядом. 

— Питання життя і смерті? — підіграла я йому.  — Якщо не виконаєш свій подружній обов’язок — тебе покарають?

— А ти хочеш мене покарати? — він з зацікавленістю поглянув на мене. — Навіть якщо так, за це покарати не вийде. Бо це я точно виконаю. 

 — А брату і сестрі ти сказав про нас? — раптом спало мені на думку, сама не знаю чому, може через ту підслухану розмову. — Вони батькам нас не видадуть?

— Так, казав, що в мене є дехто, — Рома знизав плечима. — Але ж це не конкретно твої дані. А те, що у мене хтось є — це ж нормально, хіба ні? Навпаки краще вписується в те, що ми хочемо провернути. 

 — А що, коли вони захочуть зі мною познайомитись?

— Вже хотіли. Я сказав, що познайомлю… Ну, якраз і познайомлю після нашого весілля, — він подався вперед і несподівано чмокнув мене в губи. 

 — Ну, тоді супер, тож на який день у нас призначене весілля? Треба, мабуть, викликати перукаря і візажиста…

— Я всіх викличу, — Рома кивнув. — А взагалі… Я можу дати тобі телефон, якщо хочеш, — додав він трохи схвильовано. — Ну, не той твій старий, бо тебе за ним вирахують. 

— Не боїшся, що я подзвоню батькові? — здивовано глянула на нього я. 

— Трохи переживаю, що все може викритись, — не став він приховувати. — Але якщо ми хочемо реально одружитись, я маю тобі довіряти. Ну, скажу, що краще не пиши і не дзвони нікому знайомому, бо інакше тебе заберуть у мене… 

Я не хотіла, щоб мене забирали. Ми з Ромео були дивною парою, але ми були “на одній хвилі”. Обоє трохи відчайдушні і жили ми не за принципом “що про нас скажуть”, а сьогоднішнім днем. 

 — Добре, я обіцяю, що нікому із знайомих дзвонити не буду, — урочисто сказала я. 

— І на свої соцмережі не заходь, — він раптом подався вперед і обійняв мене. 

 — Не буду, — я теж обняла його, подумавши, що мені затишно в його обіймах… Що це, якесь нове незвичайне відчуття? Але мені не хотілося логічно обмірковувати все, що зі мною відбувається, і я вирішила, що подумаю про це колись потім…