26. Роман. Розмова з братом

Мені хотілось зробити її щасливою. Дивно, ми були так мало знайомі, але я дуже хотів цього. Хотів, щоб Джульєтті не треба було ні про що думати, щоб вона просто була щасливою і щоб ми ніколи не розлучались. 

Тому перед тим, як їхати в офіс, я поїхав домовлятись про розпис. Спочатку треба було знати дату, потім замовити Джульєтті сукню і подумати, куди ми поїдемо. ДЛя того їй потрібні підробні документи.

Власне, саме з документів я і почав. Замовити їх було не так складно. Люди ті були надійні і не видавали таємниць клієнтів, бо на цьому тримався весь їхній бізнес. 

Мені навіть не довелось робити фотки Джульєтти, їм все підтягнулось з баз. 

Але ці документи були потрібні тільки для поїздки. Одружуватись ми збирались під справжніми. 

Тому тут була інша проблема: треба було щоб про дату весілля ніхто нічого не прознав заздалегідь. 

Але і тут я ніби впорався. Все в цьому світі вирішували гроші. Зараз же я сидів у своєму кабінеті і дивився каталоги весільних суконь, які мені скинули. Спеціально сказав секретарці, щоб мене не турбували годину. Хотілось обрати для Джульєтти ідеальну сукню.

Аж раптом двері до кабінету різко прочинились і я побачив брата. Костя увійшов і зразу зазирнув у мій монітор. була в нього така дурна звичка ще з дитинства. 

 — Що це ти робиш? — хмикнув він.  

— А ти чого так різко заходиш?! — я насупився. — Треба стукати!

 — Ще чого не вистачало, — буркнув він і без запрошення розвалився в кріслі. — Я хотів поцікавитися, як у тебе справи з виконанням завдання батька? Придумав щось, щоб отримати спадщину?

— Ні, не придумав, — я похитав головою. Ну а що я мав відповідати? Мій план мав залишатись в таємниці від родини, інакше вони могли все зіпсувати. — А ти? 

 — Я придумав, — він загадково усміхнувся. — І вже працюю над виконанням цього плану, лишилися там деякі дрібниці..

Сестра казала, що він якраз хотів знайти Джульєтту. Але ж це неможливо… Мені хотілось розпитати його.

— І що ж в тебе за план такий? — запитав ніби мимохіть. 

— Якщо я тобі розкажу, ти можеш стати мені на заваді, тому дізнаєшся, вже коли я все проверну… Ти будеш вражений! — хвалькувато усміхнувся Костя. 

— Добре, повірю тобі на слово, — я кивнув. — То що ти хотів? 

— Хотів спитати чи прийдеш ти на батьків ювілей і що йому подаруєш, — сказав брат. 

— Я і забув про це, — відповів я. — Ну, щось придумаю.  А ти придумав подарунок? 

 — Та оце не можу придумати, — він почухав потилицю. — Важко вразити людину, у якої все є. Може, подарувати щось для рибної ловлі, це ж його хобі… Або якийсь рідкісний напій для його бару…

— Думаю, йому підійде,  ​​— я кивнув. 

І тут же прикинув. А що, можна подарувати батькові на ювілей подаруночок: моє одруження… Ювілей в нього був за два тижні. В принципі, чому ні. Але як запросити туди батьків Джульєтти… Ні, певно, так не вийде. Треба зустрітись з ними до цього ювілею і, якщо вони не повбивають одне одного, то може ювілей вже будемо святкувати однією родиною…

***

Коли вже приїхав додому то мене зустрічала Джульєтта. І я розповів їй усе, що трапилось. 

— Нам треба подумати, як краще все провернути. Ясно, що ми маємо одружитись до ювілею, потім зʼїздити відпочити і прямо після відпочинку сказати їм правду. А там вже може мене і з родини виженуть і вибір подарунку на ювілей не стане проблемою, — я засміявся.

 — Може примирення з моїм батьком, адже вони породичаються, буде для нього подарунком? — припустила Джульєтта.  — Адже їм було б вигідніше співпрацювати, ніж ворогувати…

— Ну, спробуємо, — я кивнув. — Можливо, я занадто багато думаю про це, і все дійсно вирішиться легше…