25. Юлія. "Причин для трагедії немає"

Сама не знаю, чому я, як висловився Ромео, “зробила йому пропозицію”? Чи тільки тому, що хотіла знайти вихід, як вибратися з його дому і уникнути небажаного одруження з Вадимом? Чи ще була якась причина, при думці про яку в мене кров приливала до обличчя, а серце починало битися вдвічі швидше. Все ж цілувався він неймовірно добре…

На моє запитання про підготовку його батька до нашого весілля він відповів:

— Спочатку треба одружитися, а потім вже всім казати. Інакше вони нам не дадуть цього зробити. Тож готувати нікого не можна. 

 — Ну добре, тоді давай одружимось, — кивнула я. — Що для цього треба? Мої документи ж у тебе? Чи ти їх забув у магазині?

— Так, вони в тій твоїй сумочці і лежать, — він кивнув. — Ти ж не жартуєш? Це не якийсь дуже хитрий план вирватись з цього дому? — раптом запитав Рома, зазираючи мені в очі. 

 — Ну ти ж сам пообіцяв, що відпустиш мене, коли досягнеш своєї мети, — серйозно відповіла я. — А ти не схожий на чоловіка, що кидає слова на вітер…

— Так, пообіцяв, — він кивнув. — Я відпущу.

 — Значить, готуйся до шлюбної церемонії. Навіть сукня вже є, правда, я не знаю, чи можна її випрати, вона якась брудна…

— Ні, я куплю тобі нову, — він похитав головою. — Обереш, що захочеш. 

 — О, я придумала, ми можемо запросити наших батьків прийти на якийсь визначений час на банкет, але не казати причину. А потім з’явимось перед ними, а ми вже з обручками на пальцях і шлюбним контрактом! — запропонувала я. 

— Але не в день весілля. Не хочу, щоб мене грохнули до шлюбної ночі, — Рома засміявся.

 — А тобі одна шлюбна ніч в голові, — я засміялась. — Добре, влаштуємо свято для родичів трохи згодом… Я хочу побачити, які будуть у них вирази обличчя…

— Так, подивимось на це разом, — він кивнув. — І так, у мене в голові тільки та ніч, — його губи торкнулись моєї шиї. — Навіть якщо після цього буде якийсь треш, мені все одно. 

— Не думаю, що нас повбивають… Хоча у героїв Шекспіра все завершилося не дуже оптимістично, — протягнула я. 

— Головне не пий отруту, навіть несправжню, — він чмокнув мене в губи. — Я хочу, щоб у тебе все було добре. 

— Добре, не буду, — кивнула я. — Все ж це не по справжньому, тож немає причин для трагедії. Треба жити простіше, насолоджуватися життям, ти згоден?

— Так, згоден, — Рома теж кивнув. — Так, іди вже спати, бо якщо ти не підеш, я візьму тебе до нашої ночі… Не можу більше дивитися на тебе. Ніби пʼяний зовсім. 

 — Піди прийми холодний душ, — я встала з дивану і чмокнула його в щоку. — Добраніч, Ромео! Солодких снів! 

***

Вночі мені спалося не дуже спокійно. Наснилося наше весілля з Ромео, яке завершилося перестрілкою і купою трупів. Вранці я прийшла на кухню сонна і з головним болем. А може, то шампанське у всьому винне?

Заварила собі міцну каву, аж тут на кухню увійшов і Ромео. Він підійшов до мене і чмокнув мене в щоку:

— Привіт, виглядаєш невиспаною. Як почуваєшся? 

 — Та от щось жахіття снилися всю ніч, а ти як? Не передумав прощатися із статусом холостяка? — усміхнулась йому я. 

— Ні, не передумав, — він похитав головою. — Сьогодні ж займусь організацією і підготовкою. Треба все провернути якомога швидше. 

 — Добре,  — я зробила каву і йому теж. — А  ми поїдемо у весільну подорож?

— Можна хіба що в мандрівку до того нашого зізнання всім. На тиждень чи що. Я ж казав, невідомо, як відреагують наші рідні, і що після цього трапиться. Але якщо обоє залишимось цілими… Ну, можемо і за кордон злітати. Куди хочеш?

 — Я б хотіла в якесь тихе місце на березі моря, — сказала я. 

— Значить, буде море…