21. Юлія. "Смикаєш кота за вуса"

Його слова викликали у мене прискорене серцебиття. Але тут же я згадала, що це лише парі, він старається, щоб перемогти мене, а не дійсно так думає… 

— І яка ж це думка? — запитала я, ледь облизнувши губи. — Про те, що я сьогодні накою? 

— Ну, я просто думаю, що зараз ми побачимось, щось таке, — Роман сковтнув слину. — Мені хочеться бачити тебе. Коли засинаю, теж про тебе думаю, — його долоня торкнулась моєї. Легенько, тільки кінчиками пальців.

— Я теж іноді думаю про тебе, — лукаво глянула на нього я. 

— А що ти про мене думаєш? — він зазирнув мені в очі. 

— Згадую, як ми сиділи в підвалі, — я усміхнулась.  — Здається, ти тоді був зовсім іншою людиною, не такою, як до того…

— Я завжди один і той самий, просто я, — сказав Рома, легенько стиснувши мою долоню в своїй. — Просто тоді я злякався за тебе. 

— Ну, коли ти мене викрав, то був не такий…. Мені здалося, ти ненавидів мене…

— Та ну, не ненавидів, — він похитав головою. — Просто я думав, що ти якесь вередливе дівчисько, ну, щось таке. І ставився відповідно.

— А зараз що ти про мене думаєш? — я уважно дивилася на нього, не забираючи свою долоню з його руки. 

— Думаю, що ти мені цікава. Ну, тобто, як людина… — він на мить затнувся, але продовжив. — І як дівчина теж. 

— Але я донька твого ворога, — нагадала я. — І коли твої рідні дізнаються, що я тобі цікава, вони будуть… хм, не в захваті. 

—  Не їм вирішувати, хто мені цікавий, — він знизав плечима. 

 — Але ж тоді ти не отримаєш спадщину, через яку мене й викрав…

— Все складно, так, — Рома кивнув. — Граємо ще? Може, в іншу гру? Правда або дія, майже те ж саме, що було, але без алкоголю і з діями.

 — Добре, давай, — кивнула я. Чи то шампанське так на мене вплинуло, чи його слова, але в мене паморочилася голова і немов якесь тепло розливалося в грудях, хотілося продовжити ці відчуття.

— Будемо самі придумувати завдання, чи скористуємось додатком в мобільному? Здається, на якійсь з вечірок мені такий встановлювали… 

 — Давай скористаємось додатком, бо я тебе знаю, ти придумаєш щось таке, що мені не сподобається…

— Прямо не сподобається? Це наприклад, що? — запитав Рома, дістаючи мобільний і щось в ньому клацаючи.

 — Ну… щось із роздяганням наприклад…. — я засміялась. 

— Ну так, я хотів би таке загадати, — серйозно кивнув Рома. — Поглянути на тебе в білизні, як тій, в листуванні, червоній, — він зазирнув мені в очі.

 — От,  я знаю, що в тебе на умі! — я погрозила йому пальцем. — Тому хай завдання дає додаток!

— Домовились, — він кивнув і відкрив додаток, повернувши до мене. — Хто перший обиратиме?

 — Давай я, я ж виграла попередню гру!

— Окей, обирай і натискай, — він кивнув на телефон.

Я задумалась на мить. 

 — Хай буде правда! — і натиснула на відповідну кнопку.  — О, тобі потрібно розповісти про своє перше кохання! 

— Хм, — він замислився. — Ну, я не впевнений, що прямо закохувався. 

 — А ті дві дівчини? — нагадала я. 

— Ти про трійничок? — він усміхнувся. — Ну, це було про потяг, не про кохання. Тобто, це було гаряче і весело, і до біса збуджуюче, але думаю, що коли кохаєш людину, секс з нею на зовсім іншому рівні, ніж з іншими.

 — А якби ми з тобою зайнялися сексом… чисто теоретично, — тут же додала я. — Це було б на іншому рівні для тебе?

Рома шумно видихнув, його зіниці розширились так сильно, що майже закрили райдужку. 

— Так, було б на іншому, — сказав, сковтнувши слину. 

— Значить, ти в мене закохався? —- не відставала я. 

— Ти мені дуже подобаєшся, — повторив Рома. — І зараз смикаєш кота за вуса…