19. Юлія. Гра починається

Коли ми потиснули руки, я тут же сказала:

 — Про одяг для мене не забудь! І взуття, і білизну!

— Так, я зараз за ним поїду, — кивнув Роман. — Дай мені свої розміри, мірки якісь, чи що. Ну там "обхват грудей", десь девʼяносто є точно, так?

 — Так, кажи розмір “S”, там підберуть, — кивнула я. — І взуття тридцять сьомий. 

— А білизна? Розміри? Що, теж “S”? Там, здається, якось не так… 

 — Білизна розмір С80, — сказала я. — Запам’ятав? Чи тобі записати?

— Та запамʼятав, — він кивнув. — Добре, все буде. Що ще тобі треба купити? З одягу?

 — Щось для дому, можна домашній костюм і піжаму щоб спати, і капці…  Ну там ще білизну, шкарпеточки… А на вихід хтозна, ти ж мене нікуди не пускаєш, — я сумно зітхнула. 

— Ну, на вечірнє побачення точно щось куплю, думаю, тобі піде червоний, — додав він замислено. 

 — Добре, хай буде щось на твій смак, — почувши про побачення, я відчула цікавість, що ж він придумає… Мабуть. щось банальне типу вечері на даху і розглядування зірок. Або ванну з пелюстками квітів… Якщо думає, що таким зможе мене вразити, то він глибоко помиляється… Ще й на детекторі брехні перевіряти зібрався! Три ха-ха! 

— Тоді так і зробимо. Але спочатку чекаю на тебе завтра на сніданок, вже до вечора не побачимось, я матиму відʼїхати. З четвертої до шостої не виходь на нижні поверхи. 

 — Он як, ну добре, не буду… — сказала я. 

— О четвертій занесу тобі всі нові речі в кімнату, — пояснив він. — Але на сніданок все одно чекаю. Ну, тоді до завтра? 

 — До завтра, — я вирішила, що спробую втертися Ромео в довіру, а потім вивідати, що ж саме йому потрібно від мого батька. А ще я пам’ятала про його брата, може, він допоможе мені вибратися звідси? Але все ж цей вечір романтики я не хочу пропускати, тому спробую вибратися звідси вже згодом… Мені ж треба провчити свого викрадача і довести йому, що ніякий він не романтик! 

***

Наступного дня я прямо чекала четвертої години, а стрілки годинника ніби завмерли на місці. Добре, що Ромео знайшов мені манікюрницю, яка заодно була й перукаркою, тож час пройшов з користю. Ближче до вечора я була повністю задоволена своїм зовнішнім виглядом, тож коли він постукав мені в двері, я гукнула:

 — Я ще забула косметику тобі замовити! І парфуми! 

Він зазирнув до кімнати і я побачила у нього в руках прозорий чохол з червоною сукнею і коробку взуття. 

— Я зараз відправлю водія, напиши швидко список, він купить, що треба, за годину повернеться. Поки що тримай це. 

 — Добре, — я взяла чохол і оглянула сукню, потім відкрила коробку із туфлями. — Що ж, Ромео, у тебе кращий смак. ніж я думала! 

— Радий, що тобі сподобалось. Диктуй мені список, — він дістав мобільний. — Чи давай одразу зайдемо на сайт якогось магазину косметики, покидай що треба в корзину і я відправлю скрін водію. Тільки швиденько. 

 — Добре, — я кивнула. — Давай я виберу, що мені потрібно…

***

За п’ять хвилин до шостої вечора я вже була повністю готова до романтичного побачення — вдягнула сукню, яка сиділа на мені ідеально, взяла туфлі на “шпильках”, зробила легкий макіяж і побризкалася своїми улюбленими парфумами. І от рівно о шостій двері моєї кімнати відчинилися, і на порозі з’явився Ромео. Він був вдягнений у нарядний костюм, я ще не бачила його “при параді”, тож мимовільно подумала, що з ним було б не соромно з’явитися на людях. 

 — Ну що, твій сюрприз уже готовий? — нетерпляче поглянула на нього я. 

— Так, готовий, — він кивнув і вивів з-за спини руку, в ній була красива троянда в колір моєї сукні, перевʼязана червоною стрічкою. — Це тобі. Колюча, але прекрасна. Прямо як ти. 

 — Дякую, — я взяла троянду і піднесла її до обличчя, вдихнула аромат. — Ти  теж непогано виглядаєш! 

Ми спустилися донизу, і я побачила, що в вітальні стоїть багато свічок, столик перенесений до дивану, і на ньому стоїть пляшка вина та закуски,  на диванчику розкладені подушки у вигляді сердечок, грає тиха музика… Побачивши це все,  я мимоволі усміхнулася. 

 — Бачу, ти дуже старався, — сказала з легкою насмішкою…