15. Юлія. "Тату, не смій!"

Мене прямо вибісило таке ставлення. А ще я відчувала сором через те, що тоді, коли він був так близько зі мною на ліжку, мені в голову полізли думки, що я хотіла б, щоб він мене поцілував… Що це — стокгольмський синдром? Ромео — недалекий самозакоханий мажор, мені ніколи не подобадися такі чоловіки. У своїй фантазіях я завжди уявляла якогось мужнього небагатослівного красеня, який буде галантно поводитися зі мною… а цей тупий грубіян, що в ньому привабливого? Нічого! Ну, правда, він дуже привабливий, але хіба це головне в чоловікові?Більше не буду вестися на його провокації, не буду взагалі розмовляти з ним…

Щоб відволіктися від нав’язливих думок про свого викрадача, я увімкнула телевізор, який стояв у кутку кімнати. Поклацала, перемикаючи канали, не знаходячи ніде нічого цікавого, і раптом завмерла. На екрані з’явився мій батько. Внизу був напис:

“Відомий бізнесмен оголосив про винагороду всім, хто може вказати, де знаходиться його зникла донька…”

Тим часом батько сказав:

— Поверніть мені доньку, ви зможете отримати практично будь-що за її повернення. Гроші, вплив, а якщо ви їй сподобаєтесь… Можливо, ви навіть станете її нареченим. Самі розумієте, що наречений моєї доньки практично стане разом з нею спадкоємцем моєї імперії!

 — Що? — не втрималась і вигукнула я. — Тату, не смій такого робити!

Ну, авжеж, він не міг мене чути, і продовжував говорити, а потім його обличчя змінилося рекламою. 

“Сподіваюся, Ромео не побачить це звернення, ще не вистачало, щоб він став моїм нареченим! Краще вже Вадим… Хоча хтозна, а раптом батько подумав, що я сама підлштувала свою втечу, бо не хочу заміж за Вадима?”

Раптом двері відчинились, і я побачила одного з охоронців. Я швидко вимкнула телевізор. 

— Чого тобі треба? — спитала насупившись. 

— Роман приїхав додому на обід і хоче з вами відобідати, — сказав він. — Він щось привіз з собою. 

— Що ще він привіз? — з підозрою промовила я, але піднялась із ліжка, бо їсти справді хотілося. — Не люблю сюрпризів…

Він більше нічого не с казав, лише знизав плечима, і я пішла на кухню. Роман уже був там, він розпаковував їжу з коробочок і перекладав на тарілки.

— Сьогодні італійський обід: паста з морепродуктами, салат капрезе і суп… Забув, як він називається, але смачний, теж італійський з морепродуктами. Сідай. 

Я сіла за стіл, зберігаючи мовчання. Він поводився так, наче ми були найкращими друзями, хоча й знав, що я ненавиджу його. Прикидається?  Чи вже чув про обіцянку мого тата?

— О, згадав, це "Буябес", — сказав він, підставляючи мені тарілку з супом і сідаючи навпроти. 

— Дякую, — коротко сказала я, беручи ложку і занурюючи її в суп.  — Загладжуєш провину переді мною?

— Хіба я провинився перед тобою? Я добре з тобою поводився, — він ледь насупився і теж почав їсти суп. 

— Ну, ти мене викрав, не забув? — нагадала я.  — І тримаєш взаперті!

— Так вже склались обставини! Ти — донька свого батька, ворога мого батька. 

— А правда, що твій брат хоче мене повернути моєму батьку? — поцікавилась я, хитро усміхнувшись.  — Він симпатичний?

— Він ідіот, — Роман ледь насупився. — І я точно симпатичніший за нього!

— Від скромності ти не помреш, — я відсунула від себе порожню тарілку з-під супу і взялася за пасту. 

— Ні, ну я серйозно, — Роман дістав мобільний і щось там погортав, а потім розвернув екран обличчям до мене. 

Таки Ромео дійсно був симпатичнішим за свого брата, той, звісно, мав цілу гору м’язів, але вираз обличчя в нього був пихатий і зверхній, і сам здався мені не дуже приємним. Хоча хто в їхній родині був приємним? Сумніваюся, що когось із клану Скельських можна охарактеризувати таким словом…

— Бляха! — раптом вигукнув Роман і кинувся на мене прямо через стіл, поваливши мене зі стільцем на підлогу і накриваючи собою.

Я не встигла нічого зрозуміти, лише відчула, як накотилися спогади з минулого, і  стало важко дихати, а всі думки зникли, залишивши по собі лише паніку…

Продовження — завтра о 18.00!

Додавайте книгу в бібліотеку, щоб не загубити! Підтримайте її, будь ласка, сердечком і коментарем, буду дуже вдячна за підтримку на конкурсі!