11. Юлія. Підслухана розмова

Я побачила, як Ромео змінився на лиці, мабуть, новина, яку він почув, була не дуже приємною.  Може, це мій тато вже дізнався, де мене тримають? Було б добре опинитися вдома скоріше…

Помовчавши кілька секунд, він промовив:

— Так, але не одразу, виграйте мені хоч пару хвилин, — сказав він і відбив виклик. Потім поглянув на мене: — Хутко йди в спальню і сховайся!

 — Чого це я маю ховатися? Що, твоя дівчина прийшла? — запитала я з усмішкою. — Боїшся, що приревнує тебе?

— Іди сюди! — він різко перекинув мене собі через плече і поніс сходами нагору. 

Я спершу розгубилася від несподіванки, а потім почала вириватися:

 — Відпусти, ненормальний! 

Та він вже поставив мене перед дверима моєї кімнати, відчинив двері і легенько підштовхнув всередину. 

— Сиди тихо, добре? Якщо Ярина тебе побачить, всьому кінець, — сказав він неголосно. 

І тут же ми почули жіночий голос знизу:

— Романе! Романе, де ти?! 

 — Йди вже, — я  кивнула на двері. — Буду тут, але мені нудно, тож довго не затримуйся!

Він кивнув і швидко пішов униз. 

Я почекала трохи, щоб він нічого не запідозрив, а тоді навшпиньки підкралася до дверей і намагаючись не видати себе, повільно відчинила їх. Тоді так само тихо і обережно ступаючи, прокралася вниз по сходах. 

Голоси лунали з вітальні, добре, що двері не були щільно зачинені, лише ледь прикриті, і я підкравшись ближче, почула. як Ромео якраз говорив:

— Ярино, досить ламати цю комедію. Кажи прямо, навіщо ти прийшла? У мене багато справ, не затримуй мене. 

— Ти чув, що викрали доньку Грози? — запитала його співрозмовниця. — Кажуть, її батько всіх своїх людей на ноги поставив, хтось її вивів з магазину з весільними сукнями і тю-тю…

— Я не слідкую за подібним, — хмикнув Роман. — Ну викрали і викрали, нам від того не холодно і не жарко. 

 — Костя каже, що це гарний час для того, щоб довести батькові, що він дуже розумний і крутий, хоче знайти ту дівчину і натомість за її повернення  вимагати у Грози поділити сфери впливу на нашу користь. Уявляєш?

— Ну він і фантазер. Дівчину викрали, а він хоче її знайти раніше її власного батька? 

— Ага, я теж думаю, що в нього нічого не вийде, — вона похитала головою. — А ти чого вдома, а не в офісі? Захворів, чи що?

— Та є трохи, — він кивнув і швидко перевів тему. — А що ти сама? Маєш ще додатковий план, як вразити батька?

— Так,  — сказала дівчина, як я зрозуміла, це була його сестра. — Але ти, братику, дізнаєшся про все згодом. Впевнена, ти будеш вражений тим, що я придумала, аби стати головною спадкоємицею!

— Ну, постарайся. Хоча я не дуже вірю, що батько може обрати тебе. Ти сама маєш розуміти, все ж, ти жінка, — сказав він поблажливо.

— Ну й що з того, он ще в п’ятдесятих роках минулого століття Ассунта Мареска стала ватажком мафії після смерті її чоловіка. А зараз взагалі двадцять перше століття надворі. Тому я обов’язково обжену вас обох, бо ви, чоловіки, ледачі і неповороткі створіння, зацікавлені лише в задоволенні власних потреб! А жінки схильні мислити глобально і діяти на благо усієї організації!

— Але батько є батько, він буде обирати. І не треба тут на чоловіків гнати. Я точно вас обох обіграю. 

 — Ой, щось я тобі не вірю, — вона засміялась. — Але принаймні таку дурню, як Костя ти не придумав, це ж треба, заводитися з самим Грозою! Йому зовсім його життя не дороге…

Цієї миті я якось необережно повернулася, і і зачепила вазу, що стояла біля дверей. Ваза впала на підлогу. 

 — Хто там у тебе? — почувся спочатку голос Ярини, а потім і кроки до дверей, де була я…