10. Роман. "Ти всіх міряєш по собі"

Треба було не говорити їй про камери. 

Я лежав на ліжку і дивився в свій мобільний, якраз на те, що показують камери. Конкретно на одну кімнату. 

Світло було вимкнене, але камери в мене були не прості, а з нічним баченням, щоб зняти на відео будь-кого і будь-коли, і відправляти мені це прямо в телефон. 

Та все одно вони погано передавали Джульєтту. Вживу вона була просто нереальна. Що б вона не коїла, я зрозумів, що хочу її отримати. Я надто сильно хочу її, щоб отак просто кудись віддати. 

Так, це вже було схоже на якесь божевілля, я ні про що не міг думати, окрім того, як хочу притиснути її до стінки, або до ліжка, і цілувати…. 

Я мав би одразу сказати батькові, що вона у мене. Або одразу піти до її батька. Але ж ні, Джульєтта надто притягувала мене, щоб я її отак просто віддав. 

Треба було знову йти в душ. Клята Джульєтта…

***

Наступного ранку після пробіжки і душу я пішов на кухню. Більше сидіти вдома я не міг, але й йти нікуди не хотілося. 

Побачив, що Джульєтта вже була там. Вона зробила собі каву і сиділа за столом, відкусуючи від бутерброда.  

Знову мій погляд фіксував тільки її губи. Клята Джульєтта…

 — Хочеш їсти? — насмішкувато поцікавилась вона. 

— Хочу, — я кивнув. Хоча це "хочу" було більше не про "їсти", і все ж… Я сів за стіл, волосся все ще було вологе, а футболка навіть трохи прилипла до тіла після душу. 

— Тоді я роблю тобі каву, а ти дістань з холодильника ще щось смачненьке, — вона поглянула на мене. Її щоки ледь порожевіли. 

Мені подобався цей погляд і взагалі весь її вигляд зараз. 

Я кивнув і підійшов до холодильника, дістав звідти хамон і авокадо, які їла Джульєтта, поклав це все на стільницю прямо перед нею. Ми були небезпечно близько, вона якраз поставила чашку в кавоварку, а я був прямо за її спиною. 

— А чим ти взагалі займаєшся? — тихо спитала вона, натискаючи кнопки на кавоварці.  — Сімейним бізнесом?

— Так, можна і так сказати, — я кивнув. — В моїй родині троє дітей, але головним спадкоємцем стане тільки хтось один. Моя сестра доволі розумна, але вона жінка, батько не допустить її до керування, як би нам цим не погрожував. Мій брат сильний, але дурний, тож він теж не варіант. 

— Тож ти вважаєш, що все дістанеться тобі, — вона дістала з кавоварки чашку, одразу смачно запахло кавою. — Ти вигідний жених, мабуть, дівчата проходу тобі не дають…

— Ну, я не шукаю собі наречену чи дружину, — я знизав плечима. — Жінки, особливо ті, до яких надто сильно тягне, стають слабкістю.

 — Ну, в цьому я з тобою солідарна, — замислено сказала вона. — Зрештою, мій шлюб мав бути фіктивний, хоча, думаю, тато просто дуже добре мене знає, тож придумав це, щоб я не втнула чогось і вийшла-таки заміж. А там, він гадав, я закохаюся у Вадима, і ніяка фіктивність більше не буде згадуватись…

— Ти про Ляховецького… Ну, він тобі точно не пара, батько погано тебе знає, — відповів я. 

— Батькові потрібні його грошики, — Джульєтта хитро усміхнулась.  — Але я не планувала в нього закохуватись. Він би не ліз у моє життя, а я — в його. Якось би порозумілися. 

— Ти так в цьому впевнена? — я ледь схилив голову на бік. — Таку красиву дружину він би точно нікуди не відпустив. І спав би з тобою сто відсотків.

 — Хм, ти всіх міряєш по собі, — вона тицьнула мені в руки чашку. — Якщо ти мене не відпускаєш і мрієш зі мною спати, це не значить, що усі такої ж думки…

Саме в цю мить мій телефон задзвонив. Це була мелодія охорони. Я ледь насупився і прийняв виклик.

— Шефе, тут ваша сестра прийшла… Впускати?

Бляха… Ярина нізащо не має побачити Джульєтту!