9. Юлія. "Червоний тобі до лиця"

Подробиці, які мені відкривалися під час цієї вечері, були не дуже приємними. Це ж він міг не лише мої розмови з батьком про Вадима підслухати, а й якісь його ділові переговори… Сам же сказав, що його батько і мій — конкуренти… Я чула, що тато говорив про Скельського, що то дуже хитрий тип, видно, і синочок вдався в свого татуся…

— Та це було б надто важко, твій татусь людей перевіряє досконало, — він знизав плечима. — А я просто твій телефон хакнув. До речі, там були класні фотки. Особливо оті, де ти показуєш на собі білизну тій подружці, як її… — в його очах заплясали бісики.

 — Чорт, — я відчула, що червонію. — Зараз я знову в тебе щось кину, і тепер уже не промахнуусь! 

— Але все ж треба було обрати червоний, а не білий, — продовжив він, ніби не чуючи моїх погроз. — Отой з мереживом, — і перш, ніж я встигла ще щось схопити, він додав: — Тобі личить червоний. І взагалі, ти дуже красива.

 — Ти прямо спец по білизні, — буркнула я. — Наступного разу обов’язково тебе запитаю, що мені купувати…

— Ти зашарілась, — сказав він задоволено. — А що, можеш запитати. Я вже точно краще за ту  подружку відповім. Принаймні, чесно. А не щоб прикрити всі твої принади. 

 — Ти думаєш, подружка була не щирою зі мною? — я давно це підозрювала, Марина відверто мені заздрила, хоча її батьки теж були заможні, але все ж не такі впливові, як мої. 

— Авжеж, не щирою, — Роман серйозно кивнув. — Бо ти дуже красива. Особливо, в червоному. Певно, вона заздрила цьому.

 — Ти повторюєшся, — я поглянула на нього. — Про красу і червоне вже було. 

— Може і було, але ж це правда, — він знизав плечима. 

 — Добре, я хочу спати, — я відсунула від себе тарілку. — Ти знову замкнеш мене у вбиральні?

— Ні, — він похитав головою. — І в спальню двері не зачинятиму. Але охорона і собаки на місці, як і камери. Тож краще не роби дурниць.

— Сподіваюся, у моїй кімнаті немає камер? — я насупилась. — А то, бачу, ти любитель підглядати…

— Ну… — він почухав потилицю. — У вбиральні немає. 

 — О’кей, тоді я буду спати одягнена, — хмикнула я. 

— Ну блін, там же ковдра є і все таке. Чого тобі соромитись? 

 — А раптом я розкриюся вночі? Ні, не доставлю тобі такого задоволення! 

— Думаєш, я сиджу вночі перед камерами і чекаю, коли це трапиться? — він раптом починає сміятись.

 — Хто тебе знає, я вже нічому не здивуюся… Ти мене приніс із вбиральні на руках, може взагалі хотів згвалтувати! 

— Придумаєш ще, — він ледь насупився, схрестивши руки на грудях. — Може, я в твоїх очах не найкращий чоловік, але я ніколи б не зробив подібного. Я займаюсь сексом тільки з тими дівчатами, які самі того хочуть, і повір, бажаючих достатньо, щоб я не дивився на тебе в камери ночами і не хотів брати силою. 

 — Ну о’кей, тоді я спокійна… Гаразд, штани зніму, а у футболці залишуся. 

Чомусь, коли він сказав про “багато дівчат”, я відчула якесь невдоволення. Хтозна, що це було. Адже він мене ані крапельки не цікавив. 

Я встала з-за столу. 

— Добраніч, Ромео! — послала йому повітряний поцілунок і вийшла з кухні. Одну мить дивилася на двері, була велика спокуса перевірити, чи вони замкнені, чи ні. Одначе згадала про сигналізацію і охоронців з собаками, повернулася і пішла сходами на другий поверх. Завтра подумаю, як звідси вибратися, сьогодні я занадто втомлена для цього…