8. Роман. Деякі медичні процедури і трохи відвертості

Я встиг виставити руку і делікатна штукенція з цукром розбилась об мій кулак, а потім ще гучно добилась об підлогу. 

Я відчув біль в руці і коли поглянув на кістяшки, помітив, що з них іде кров. Все ж, гострий кут їх подряпав. 

Поглянув на Джульєтту, вона сиділа, дивлячись на мене, і в її погляді  промайнуло щось схоже на співчуття. Хоча, може, це мені тільки здалося. 

— У тебе швидка реакція, — сказала вона, поглянувши на підлогу, всипану склом вперемішку з цукром. 

— Ага, — я кивнув, опускаючи руки. — Мабуть, через моє хобі, я люблю стріляти, а там треба все робити швидко, особливо, коли стріляєш по мішенях, які рухаються.

 — Я теж люблю стріляти, — сказала Джульєтта. — Тато мене навчив. 

— Якби ти не хотіла мене вбити, я б, може, відвів тебе в мій тир, — я ледь усміхнувся. Кров все стікала по руці.

 — Боїшся, що я вистрелю не в мішені, а в тебе? — насмішкувато запитала вона. — Кулю ти точно рукою не зловиш! 

— Ага, — я кивнув. — Хоча дуже полюбляю “Матрицю”, Нео там так і кулі зупиняв, — я усміхнувся ще ширше, чомусь не міг нормально гніватись на неї. Я розумів її емоції. А ще був злий на себе за те, що у неї на руках були синці. Певно, я заслужив ці подряпини.

 — Де в тебе аптечка? — запитала вона, насупившись. — Треба щось зробити з цим, бо в тебе вся рука в крові. 

— У вбиральні біля сходів, над раковиною, — я кивнув на двері з кухні. Може, вона хоче підлити мені в рану чогось? Щось мені не дуже вірилось, що вона дійсно хоче мені допомогти. Але мені було цікаво, що саме вона придумала, тому я сказав їй, де шукати аптечку.

Джульєтта встала і вийшла з кухні, потім повернулась, несучи в руці аптечку. 

Дістала пляшку антисептику і вату, щедро налила антисептик на вату і простягнула мені:

 — Продезинфікуй, щоб не було зараження крові! 

— Давай ти, знаю, ти хочеш зробити мені боляче, — я ледь усміхнувся.

 — Схоже, ти мазохіст, — вона усміхнулась у відповідь. — Ну добре, давай сюди свою кінцівку…

Вона обережно промила ранку і заклеїла її пластирем. Потім взяла совок і щітку і почала підмітати підлогу. Викинула  скалки цукорниці у відро і помила руки, а потім сіла за стіл і, наче нічого не трапилось, продовжила їсти холодну пасту. 

Мені хотілося підійти і погладити її по голові, це було якесь алогічне бажання. І, може, навіть погріти пасту за неї. 

Я не мав нічого відчувати до цієї дівчини, але чомусь коли вона була поруч, моє серце все ж билось частіше. 

Я підійшов до столу і сів на своє місце, взявши до руки чай. Краєм ока поглядав на те, як вона їсть. Вона була голодна, це було видно. Але навіть зараз я милувався тим, як вона все робить. Це було дуже не схоже на мене. 

— А що ти хотів отримати від мого батька? — раптом запитала вона, дивлячись на мене спідлоба. — Сподіваюсь, не мою руку і серце?

— О ні, — я аж засміявся від такого припущення. — Така емоційна дружина, яка мене може вбити — не надто хороша ідея. Хоча… — я трохи примружив очі і поглянув на неї, при цьому ледь облизнувши губи.

Джульєтта від цього жесту високо підняла брови. 

 — В мене є наречений, — попередила вона. — Так що тут тобі нічого не вигорить!  

— Але ж ти все одно не хотіла за нього, — припустив я, дражнячи її. Усмішка сама собою зʼявилась на обличчі. — Хіба він не нудний, чи щось таке? 

Так, її телефон я прослуховував, постарався один мій хакер. Ну, не я особисто цим займався, але врешті-решт я почитав трохи виписок з її розмов. 

  — Чекай-чекай, звідки ти все знаєш? — вона вражено дивилася на мене. — У нашому домі був “кріт”? Ти підіслав шпигуна, щоб дізнатися все про мене? Інакше як ти тоді міг би підлаштувати всю цю пригоду в магазині?