1.5 Крістіна

Заходжу в аудиторію без настрою. Сідаю біля Алі, що переглядає свою інсту у телефоні.

-Щось сталося?- запитує подруга.

-Ти вибач за поведінку моєї сестри. Вона в мене хороша, просто інколи її заносить. Вона  занадто хвилюється за мене. Інколи ця гіперопіка просто душить!- виливаю на Алю всі свої емоції.

-Та нічого,- знизує плечима подруга.

-Я тебе розумію як ніхто інший. Мій брат теж занадто сильно мене опікає, - продовжує Аля,  - відноситься як до маленької дівчинки. А я вже не маленька. Він у свої 17 років вдома не сидів, а я сиджу. Як не соромно мені це казати,але на вечірці мені ще не приходилося бувати. А про дискотеки і клуби взагалі мовчу... 

Аля виглядала засмученою. Видно, що тема опіки зі сторони брата - це її болюче місце. Як і моє. Тільки от брат через мене не дуже переймався. Кіра це робила за двох.

-Я теж не була жодного разу у клубі. Режим домашнього збереження діяв для мене  в Італії, діє і тут. 

Сумно підсумовую нашу розмову. Але подруга несподівано розпливлася у посмішці.

-А мене є ідея,як змінити цю ситуацію на нашу користь. Ми доведемо нашим опікунам, що вже не маленькі діти. Ми підемо до клубу!

Аля з обличчям тріумфатора оголосила свою ідею.

-Ага, хто нас відпустить туди,- саркастично говорю подрузі.

-Мене мама відпустить. Я їй про тебе розкажу, трішки щось прикрашу, наобіцяю з три короба і вона погодиться. А ти вдома так само зроби! Справа в капелюсі! Нам головне батьків уламати. Брати, сетри- діло п'яте. Якщо предки дадуть добро- нам ніхто вже не указ! Доки ми сідітимемо на цьому режимі збереження!

Аля в чомусь була права. Наші однолітки вже бували в клубах, на тусовках і вечірках. Молодь у 17 закохується, будує стосунки і набиває власні життєві гулі. 

Ми ж позбавлені цього всього, бо хтось чогось боїться. Треба дійсно боротися за своє життя і свою молодість!

-А знаєш, ти права,- погоджуюся з Алею. Її бунтарський настрій передався і мені.

-Спробуємо сьогодні прощупати грунт для реалізації нашого задуму,- вже пошепки говорила подруга, - завтра п'ятниця і у місцевому клубі буде туса. "Привид" досить відоме місце і ми маємо його відвідати!

-Добре, давай спробуємо,- усміхаюся, бо Аля досить кумедно виглядає,вдаючи з себе шпигуна і говорячи по телефону,як по рації.

-А про успіхи нашої спец операції будемо доповідати одна одній у інсті,- шепоче в телефон дівчина.

-Давай обміняємося номерами і посиланнями на сторінки,- пропоную їй.

-Тепер ми будемо весь час на зв'язку,- радісно говорю Алі.

-І щоб наша афера вдалася треба зробити спільне селфі,на удачу,- підсумовує подруга.

Ми фотографуємося і викладаємо спільне фото  кожна у свою інсту. Дійсно, ми схожі з нею не тільки зовнішністю,а й сімейними проблемами.

Решту пар проводимо з Алею за розмовами. Говоримо про все на світі. Ну і подробиці нашого плану теж не забуваємо обговорити. З Алею досить легко спілкуватися, вона весела і балакуча.

Я навіть не сподівалася,що в перший же день навчання знайду собі подругу. Тепер навчання в університеті здається мені не таким сумним.

Після останньої пари наша група пішла з куратором на екскурсію. Ми відвідали університетську бібліотеку, столову та спортивний корпус.

Так час і згаяяли. Дивлюся на годинник- у Кирила вже пара закінчилася. Треба йому телефонувати, щоб не забув про мене.

-Кір, де мені тебе чекати?-питаю брата,як тільки він бере слухавку.

-На стоянці чекай,- невдоволено буркнув брат і відключився.

-Козел,- кривляю брата в телефон.

-А ти не дзвонитимеш своєму брату?- питаю Алю ,що сміється з мене.

-Ні. Ми домовилися, що я чекатиму його біля авто. Якщо у когось будуть мінятися плани- зідзвонюємося. Ден у мене дуже відповідальний,тому зайвий раз йому набридати не буду,- махнула рукою Аля.

-Якби ж Кирило такий був,- зітхаю.

-Знаєш, Денова принциповість, відповідальність та правильність мене бісять. Краще б він був як твій брат,- мовить Аля.

-От якби можна було помінятися братами. Тоді кожна з нас  оцінила б переваги того чи іншого брата,його недоліки та відношення до сестри,- задумливо говорю до Алі.

В цей момент я навіть не думала, що мої слова будуть дещо пророчі...

-Ходімо, я познайомлю тебе зі своїм братом. Він он стоїть біля авто, зі своїми друзями,- кличе подруга мене за собою. 

Кирила ніде не видно, тому я погоджуюся. Доки ми пробиралися між авто до брата Алі, то він уже залишився сам. Його друзі розійшлися.

Ден був високим, широкоплечим,світловолосим хлопцем із світлими очима. Його шию прикрашали цікаві татуювання,які тільки підкреслювали його накачаність і мужність.

Підходимо до хлопця, що сперся на капот свого авто. Ден розглядав нас з Алею. Ну звісно,сама дивуюся як ми схожі.

-Привіт,- радісно зелепетала Аля.

-Хай,- стримано відповів Ден.

-Хочу тебе познайомити зі своєю одногрупницею, Крістіною. Ми навчаємося в одній групі і вже встигли подружитися. Класно, правда?- продовжувала подружка.

-Привіт,- з посмішкою вітаю Дена. Ну і звісно я поцілувала хлопця у щоку. Знову ця італійська звичка!

-Ой,вибач, - знітилася я, бо хлопець здивовано на мене подивився.

-Це італійська звичка,яку я відкинути ніяк не можу,- пояснюю свою поведінку Денису.

-Та нічого,все норм,- промовив хлопець і переступив з ноги на ногу. Він відвернувся від мене і став дивитися кудись вглиб стоянки.

Дивний він якийсь...

-Тоді цілуй і мене на прощання,- кинулася з обіймами на мене Аля.

-Я чекаю твого дзвінка,- продовжувала дівчина. -Бажано з гарними новинами!

-Добре,я зателефоную. Чао!

-Чао!- відповіла Аля.

Ден стояв весь час мовчки,але тут подав голос:

-Тебе не треба підвезти?

-Ні,дякую. Я чекатиму брата,він мене забере,- з посмішкою відповідаю хлопцю.

-У... Бувай,- буркнув Ден і швидко сів за кермо.

Аля махнула мені на прощання і теж сіла в автівку. Мої нові знайомі поїхали,а я чекала Кирила. Благо, що не довго. Брат швидко прийшов і ми поїхали додому.