Перша неприємність

-Інколи мені здається, що навіть я спроможний перевернути всесвіт. Все що відбувається навколо- біль, все що приносить радість в кінці-кінців принесе біль. Моя поведінка кардинально змінилась з моменту перетворення на некроманта. Хоча спочатку я мав бути ельфом та чомусь мене все таки зробили некромантом, не те щоб я був проти, та це дивно. Мі мені говорила, що я повинен відкрити свою силу, та замість якоїсь серйозності я вирішив зняти одяг геть... Ідіот, мені битись з демоном який хоче скинути Бога геть. Як я повинен це зробити? Тримаючи свою косу в руках я відчуваю велику силу, та в силу свого дурного характеру я не відносився до неї як повинен.… Який я…

-Його сила зростає…- каже собі Деймон сидячи на троні,- А цікавий план придумала Амароторікікі, вона хоче скинути цю дитину на мене, а сама забереться на трон… І хто ж з нас ще демон, га, Амі?

Я прокинувся рано-зранку бо усвідомив, що тільки я можу спинити того, хто хоче спинити світ. Мені вже було не до сексу, не до веселощів, я просто хотів закінчити це раз і на завжди. Поки я тримав шлях до свого полігону то вирішив заскочити до Амі. Виявляється навіть на тому світі янголи сплять… Не буду її будити, нехай відпочиває. Коли я потрапив на так званий полігон то почав відпрацьовувати удари косою та думати на рахунок моєї магії. «Кінець вогню!»- вигукнув я та з коси полетіли декілька кілець зеленуватого з чорним кольором. 
-Не погано,- сказала Мі,- я спостерігала за тобою, бо нам некромантам зовсім не обов’язково спати. Твій удар надто м‘який та потребує багато енергії. Спробуй зменшити кількість кілець, оюнак силу удара залиш такою яка є. 
-Мі? Скажи, в мене вийде його подолати? Я гідний? 

-Ніхто не знає… Та я знаю єдине- ти не вмреш в бою з ним. Я бачу над головою духа та людини дату її смерті, а тому я можу з впевненістю сказати, що ти точно витримаєш цей поєдинок. 
-А чому я не бачу?

-Ти? Ну ти смішний! Ти ж тільки приступив на роботу некромантом, тобі треба мінімум пару сотень років відпрацювати. 
-Ого! Та ні, не хочу тут так довго затриматись, я ж все таки хочу повернутись додому, до батьків. 

-До речі, хочеш глянути на них? Спостерігати тобі ж не забороняли. 
-Авжеж!- такий шанс упускати не можна, я дуже сумую за батьками. 
Коли я дивися через так званий портал на своїх батьків, то геть не те очікував побачити. На столі в їх спальні стояла моя картина з чорною стрічкою внизу. Вони були вдягнуті всі в чорне, та кудись збирались. Схоже вони збираються на сорок днів на мої похорони. Невже… Мене так рано поховали, і навіть без тіла… Що ж таке…

-Мі! Моє тіло зникає, чи все таки залишається в світі живих?

-Упс, мій прокол…

-Тобто? Поясни!

-Ну, виходить, що я не правильно виконала закляття і твоє тіло залишилось внизу, і судячи з усього його знайшли і поховали. 
-А як мені повернутись назад? Як? Я не зможу вилізти сам з-під землі.

-Ага, є така дилема, та ти не переживай, це все вирішується. Головне зараз не це, а твої тренування. 
-Дійсно… Та я повернусь в світ живих і напевне добряче налякаю своїх батьків, а от як пояснити їм це я не знаю. Я відправлюсь на свої ж похорони, подивлюсь хоча як мене проводжають. 
Всі стали навколо моєї могили, хтось говорив приємні слова, хтось клав квіти. Та я помітив одну цікаву річ, в одну мить світ ніби вповільнився. Час зупинився! Чому?

-Парубче! Впізнав мене? Тобі не здається, що ти трохи загрався в героя? 
-Знову ти, Деймон!

-Та чого ти так негативно реагуєш на мене? Чим я насолив тобі? Сам подумай, якби не ці духи, то ти б і далі пив чай разом з родиною і не дивився б на свої ж похорони. Чому ти звинувачуєш мене, якщо винні вони? 
-Ти так кажеш, немов хочеш мене переманити до себе. Я згоден, що твоя сила та влада чималенька, та це не те чого бажаю я. Я хочу щасливого життя з Амі! Я хочу щоб вона була людиною, а вона навіть будучи в тілі людини вимушена використовувати магію, що є прямим порушенням правил! 
-Який ти нудний… Давай просто домовимось. Ти не чіпаєш мене, а я не чіпаю тебе та Амі, згода? 
-Заключити договір з демоном те саме що брехати Богові. 
-Не ображай мене, ми на відмінну від Бога своїх обіцянок дотримуємось. 
-Ну ні! Я тобі не довіряю.- моя ненависть настільки сильна накипіла всередині, що я не стримався та пішов в атаку своєю косою. «Кінець вогню!»- я вимовив це закляття та випустив в нього кільця. 
-То ти вибрав смерть…,- він легко ухилився від моєї атаки, а після зразу відповів мені вогняною кулею. Він лише легенько зачепив моє плече, а це означає, що я готовий продовжувати бій. Я атакував своєю косою зблизька, та схоже йому байдуже на це. Мені на секунду здалось, що я зачепив його, та рана моментально загоїлася. Я спочатку не помітив, та мені на допомогу прийшли Мі та Амі. Вони були дуже серйозно налаштовані проти нього. 
-Дівчата, ви дійсно станете на бік цього невдахи? Він вам маніпулює! Ви що не розумієте!?

-Я знаю його дуже довго,- почала Амі,- від нашого першого дня, коли він підібрав мене на вулиці. Я буду вірна йому до кінця! А ти робив все, аби тільки завоювати владу в Пеклі, а потім знищити Бога. 
-Амі, ти така цікава. Чи не тобі варто казати про аморальність. Як тільки ти прийшла до будинку Діани, ти відразу почала вести себе як мала дитина, а все тому, що хотіла вийти на мене. Ти знала, що це я важіль тоді забрав, та мовчала. Ти ніби готувала всіх як корів на забій. Ти ще більш лицемірна ніж здаєшся, а зараз розказуєш, що хочеш бути поруч з ним до кінця. Ти мене дуже сильно підвела… Сестро. ..