Спогади

Розділ 5

(Спогади)

Мені було так впадлу бодай щось робити сьогодні зранку, бо як після такої сварки тих двох можна горіти бажанням щось робити. Я ходила по колу та думала: «Якби зробити так, щоб ці двоє перестали хоча б нищити мою хату, я вже мовчу про якісь відносини.» І тут мені в голову прийшла ідея: щоб вони не нищили мій дім хай понищать чуже, їм все рівно нічого не буде, а Нія своєю магією відновить все як було.  Але от питання куди б їх відвести? В парк не треба, бо їхні розмови з тваринами до добра не доведуть, на річку теж не варіант, а то ще якусь русалку чи Посейдона сюди викличе. Я думаю, що їм варто випустити трохи пару, а тому хай будуть активно проводити час на футболі чи тенісі. Це звісно не дає гарантії, що вони стануть адекватними, але бодай на день я зможу відпочити. Як же я сподівалась на те, що вони зможуть залишити мене в спокої хоча б на день, але ні, вони ніби спеціально ходили за мною. Хай би вони просто ходили за мною, але ж вони ще й гризлись як кішка з собакою, а це давало мені дуже багато дискомфорту, особливо коли повз тебе чи то літають, а потім пропадають вогняні кулі. А інші ж не бачать їх, і Деймон і Ніа зробили так щоб їх ніхто не бачив крім мене, тому це була єдина гарна новина. Я пішла купити собі морозива ,бо це ледь не єдиний спосіб яким можна мене заспокоїти, але як на зло всі прилавки з морозивом були закриті. Крім того, що мій ранок почався м’яко кажучи жахливо, так тут навіть немає мого улюбленого антистреса. Ви тільки уявіть як ви кусаєте морозиво, а воно повільно тане в вашому роті, при цьому наповнюючи ваші рецептори незабутнім смаком який ви можете повторити раз за разом. Але на жаль, сьогодні мені це блаженство точно не світить. Залишилось лише зрозуміти куди дівати цих двох. Перше що попалось мені на очі- тенісний клуб і я не довго думаючи відправила їх туди. Звісно перед цим сказала їм прийняти нормальну людську форму, але як і очікувалось  вони не стали це робити не помітно, прямо у всіх на очах. Неможливо було передати реакцію людей які помітили появу двох створінь на рівному місці. Важко сказати, були вони в шоці чи могло це бути чудом Божим, але точно можна сказати, що їм ніхто не повірить. Я зібрала залишки своїх нервів в кулак та пішла далі. Я підійшла до вхідних дверей, вони були чималі, а сама будівля мала зелений колір. Коли я зайшла то не знала куди діватись, бо настілки великого приміщення для клубу я ще не бачила. Перед мною були адміністратори клубу в яких можна було дізнатись детальну інформацію. Та варто було мені відволіктись на пару хвилин як Нія вже міряла одяг для гри, а Деймон роздивлявся тренажери в залі, які були поруч із входом на самі тенісні корти. Добре якби вони просто дивились, але НІя вже купила собі три комплекти одягу, а Деймон вже почав тероризувати старшого тренера питаннями про зал. Мені було якось соромно, що ці двоє почали отак атакувати клуб. Перше що я спитала: чи є вільний корт на одну годину, та чи в них пігулки від головного болю, бо думаю що вони мені сьогодні знадобляться. Через півгодини ми вже стояли на корті, ну вони стояли, а я лежала та ледь не спала. Та враз я почула неймовірно потужний звук, та такий що я аж підскочила. Як виявилось, це Деймон та Нія почали грати в теніс. Я трохи не зрозуміла яким чином вони почали так грати. Вони били настільки швидко, що я не встигала повертати голову в обидні сторони. В мене на обличчі зависла фізіономія пітекантропа.

-Ем…а…де ви навчились так грати?- в повному шоці питаю я у них.

-Насправді ми грали за команду Пекла та Рая- відповідає Нія,- я виступала за команду Рая а він Пекла, і ми грали один проти одного в парному розряді. Зараз ми вже не виступаємо, але досі пам’ятаємо як грати. Сьогодні ми зможемо відірватись на повну, хоч і на одну годину. Я грала дуже добре і завжди спокійно вела себе на корті, а от у Деймона були проблеми із суддями весь час. То він зламав ракетку із-за чого його ледь не дискваліфікували, потім сперечався на рахунок рішення судді і тому подібне, він дійсно був дуже сильним ,але його характер підводив.

                Мої очі ледь не вилетіли із орбіт коли я почула цю інформацію. Поки вони влаштовували жорстокі баталії я все думала: «Як же на тому світі буває спорт, ще й проводяться змагання, не розумію, невже їхній Рай і Пекло майже нічим не відрізняється від нашого світу, фантастика…» Поки вони грали я змогла зняти їх на камеру і навіть трохи по спати,  особливо коли вже звикла до їх ударів. Пройшла година і ми вже мали рушати додому, але цим двом захотілось ще зайти купити собі абонемент в клуб. Я не знаю де вони взяли гроші на це все, але мене вже радує те, що вони не беруть ці гроші із мого і так напівпорожнього гаманця.

                Сьогодні день коли померла моя бабуся, тому я вимушена піти на кладовище, щоб хоча б якось з нею поговорити, навіть якщо вона нічого не відповість. Я старалась стримати свої емоції, щоб не показувати їх цим двом, але під кінець я не витримала. Від однієї думки, що її вже немає як рік мені стало погано, сльози текли рікою, а голові була паніка. Деймон і Ніа заспокоювали мене як могли: знайшли десь морозиво, купили гарячий шоколад і теплий плед, щоб я могла вдома полежати. Це звісно  було приємно, та зараз я вимушена сходити туди в будь-якому випадку. Через хвилин десять, ми вже були поруч із входом до кладовища. Поки я йшла, то наткнулась на якогось хлопця який бігав та верещав. Можливо це був якийсь наркоман, бо на великій відстані я не могла побачити його обличчя.  Я забила на нього та пішла собі далі до могили бабусі. Моя бабуся була найкращою на світі: вона готувала смачнющі вареники та пельмені, пиріжки з фруктами, робила чай із різних трав та фруктів, і його смак неможливо було передати. Однак рівно рік тому вона заснула і не прокинулась. Я добре пам’ятаю її слова: «Ти приїжджай через тиждень, я зроблю чай із усіх ягід які в мене є, і звісно трохи китайською чаю який привіз твій батько…» Від таких спогадів мене пробило на сльози, адже настільки болючої втрати я ще не відчувала. Ніа сказала, що може з’єднати мене з нею, щоб я могла поговорити, бодай хвилину, але при умові що це має знати тільки я, а інакше всі спогади про неї і цю можливість зникнуть. Ми сіли навпроти могили, схрестили руки та мовили: «Хай той хто спить в цій могилі, дасть нам найбільшу свою ласку, щоб ми могли з’єднатись з нею!» І вже через хвилину, перед мною у вигляді напівпрозорої постаті з’явилась моя бабуся.