Моя дівчина -янгол що впала з небес: Тепер хлопець з ПеклаЧастина 2 Розділ 1

Моя дівчина -янгол що впала з небес:

Тепер хлопець з Пекла/

Амі- шукає його

Частина 2

DReaper

„Если вы сейчас бездействуете, то либо у вас впереди неопределенность, либо вы сожалеете о чем-то.“- Джим Керрі

Передмова

Перша частина закінчилась доволі швидко і це досить дивно, особливо коли можна ще так багато розказати про цих героїв, однак в цьому і заключається ідея. Ця книга матиме декілька частин і кожна буде по своєму унікальна, так як ця частина має назву «Тепер хлопець з Пекла». Ця історія буде розказувати про дівчину яка живе в Бразилії і жила простим дівочим життям, але одного дня… Далі буде. Звісно ця книга матиме зв’язок із попередньою частиною, однак матиме свою основу в історії. Я сподіваюсь, що вам сподобається ця історія, бо вона матиме дуже схожий мотив та і гумор. Я хочу вам побажати приємного читання і гарного настрою, бо не гоже читати книга з поганим настроєм.

Розділ 1

(Демон…)

«Ну знову! Ці йобані місячні не дають спокійно пожити, ще й ця математика!»- саме так почався ранок мого вихідного дня, коли я мала відпочивати, валятись в ліжку а потім деградувати дивлячись смішні картинки в соціальних мережах. Та мій ранок перервали мабуть найгірші моменти будь-якої дівчини- місячні. Я не розумію, чи це такий прикол чи дійсно так, але під час червоних днів хочеться всіх вбивати, оживити а потім знову вбити. Поки я верещала як дурепа в подушку від того, що мої улюблені трусилянтуси в крові і від того, що мені треба зробити завдання із математики. Насправді мені математика стала не зрозуміла тоді, коли в рівняннях з’явились букви, і я вже не розумію чи на уроці мови я чи математики. Крім цього, моя родина має звичку ходити до статуї Христа що є одним із найвідомішим монументом Бразилії і світу. Та я іншої думки:

-Мамо! Воно мені взагалі не здалось, я хочу лежати в ліжку, пити чай та дивитись серіали, а ти мене заставляєш пертись туди, куди мені взагалі не хочеться, тим більше від цього мені не стане краще, я лише потрачу свій час просто так!- кричу я, бо по-іншому не вийде достукатись до мами.

-Так, Діана! Ми йдемо до його статуї, бо він наш спаситель і якщо будеш шанувати його, то після смерті не будеш горіти в Пеклі! Тому пішли туди, і без жодних АЛЕ.- каже мені моя мама, але я впираюсь, бо мені це не треба, та все марно.

Я пішла разом із братом та батьками до статуї Христа, вірніше вони йшли а повзла зі швидкістю равлика. Звісно це не сподобалось моїм батькам, та що я могла зробити, якби я продовжила так себе вести, то в мене могли б забрати всі гаджети та заборонили б гуляти з друзями. Навколо все росло, птахи співали, а коли я бачу собаку, то перше що приходить в голову це: «О! Шаурма! Ги-ги-ги». Поки мої батьки та брат повторяли молитви, я слухала блек метал пісні та дуже хотіла, аби мене почали рахувати Сатаною і не брали в ці походи через все місто, але на жаль цього не сталось. Моє пофарбоване в біле волосся було не причесане та виглядало, ніби мене готували до знімок фільму жахів, але мама каже, що в цьому немає нічого поганого, Ісус тебе і таким полюбить. Як же мені хотілось сказати в той момент: «А Сатана єдиний хто любить тебе за душу»- та я не сказала цього, бо це не правда з точки зору цієї релігії і взагалі б мене точно розіп’яли б. Така смерть звісно практична, але я не думаю, що це буде корисно для мого здоров’я. Поки ми йшли до статуї, то із булочної пішов запах свіжої випічки, якої мені вкрай не вистачало для мого кращого настрою, але мама як завжди каже, що не можна їсти перед походом до Нього. Я не знаю наскільки це правда, але якщо і так то це повний ідіотизм, для мене так точно. Можливо для когось це є верхом  пошани святого духа, але мій святий дух Шлунок просить жертвоприношення у вигляді млинців з медом та какао чи чай. Мій молодший брат Джуліо надзвичайно віруючий і мені якось все рівно вірить він чи ні, але інколи його абсурд мене бісить. Йому вісім років і я не реагую на його вибрики переманити мене до християнства, але коли ця мала зараз спеціально забирає телефон щоб я не слухала свою музику, це вже мене починає бісити. Я ніколи не бачила настільки впертих віруючих, могли б жити собі спокійно і нікому не заважати, але ж ні, мої батьки люблять виступати публічно і закликають людей для загального походу до статуї. Я не хочу приймати в цьому учать, бо в мене уроки і червоні дні і бажано використати одну річ особистої гігієни, аби мої шорти не прийняли червоний колір в районі паху. Ось ми вже підійшли до цієї статуї, вона була велетенська, та зібрала навколо себе дуже багато однодумців. Мені стало дуже сумно тому я вирішила піти до сходинок, щоб вже там зачекати на батьків, і я вже була готова до довгих анотацій мами і тата. Навколо не було нікого, звісно, бо всі сплять в теплих ліжках, а я стерчу тут не зрозуміло для чого. Краєвид звісно був дуже гарний, це мабуть єдине що мені сподобалось за сьогодні. І раптом хтось до мене звертається: