В школу з янголом і демоном

3

(В школу з янголом і демоном)

Все що мабуть мені сьогодні заважало спати так це ця клята нерівність у дівчат. Але це була настільки мізерна проблема в порівнянні із тим, що у мене в будинку живуть створіння із іншого всесвіту, а я як головний герой тепер маю із цим жити та якось викручуватися. Ранок почався із сварки Ліонель та Амі. Вони сперечалися який сніданок мені варто сьогодні з'їсти. Ліонель казала що мені треба яєчню із м'ясом, бо я чоловік, а Амі казала, що весь час харчуватись м'ясом не можна, тому пропонувала сьогодні на сніданок сир із джемом та солодкий чай. Мені довелось п'ятнадцять хвилин слухати їхні суперечки, поки я не прийняв рішення самостійно. Щоб не злити цих двох я з'їв обидва сніданки, навіть не знаю що було дурніше, напихатися їжею як ведмідь до зимової сплячки, чи тримати вдома істот з інших світів. Так чи інакше я сидів тримаючись за живіт та видавлюючи із себе слова подяки за смачні сніданки. Вони обидві посміхнулись та кудись пішли, мабуть знову гризтись, але зараз мені це не так важливо. Мені треба сходити в школу, щоб забрати деякі документи, в тому числі і атестат за одинадцятий клас. Вже майже літо, всі екзамени здані, тепер залишилося знати університет куди я буду поступати. Однак мені чомусь здається, що якщо так і буде йти далі, то в мене не буде часу на університет, а тільки на цих дівчат. З одного боку це класно, коли тебе оточують дівчата, але це не дуже добре коли тобі треба вчитись. Поки я тримався рукою за живіт від переїдання -дівчата вирішили мені зробити ще одне випробування. Амі і Ліонель вже були вкурсі, що я піду в школу, і вони звісно почали акції протесту що теж хочуть зі мною, хоча було таке враження ніби це вони ідуть в школу, а я прошу піти з ними. Вони тепер вибирають одяг в якому хочуть піти, а це мабуть ще гірше ні сварка на кухні із-за сніданку. Амі показувала свої білі наряди, красиві сукні та шорти, мабуть досі не відійде свого образу на небесах. А Ліонель вдягнулась по сучасному: джинсові шорти, сорочка та кепка. Ліонель вже була готова до виходу,а отже Амі виносила мені мозок фразами :”Хазяїн, а це мені підходить, чи краще такий колір,а може такий?” Бозна як вона вибрала собі одяг і це йшло близько години, за цей час можна було вже тисячу раз сходити в школу та назад. Та я так зрозумів, що їм не знайоме поняття часу, а тому вони не особливо поспішали із цим. У мене було лише одне бажання на сьогодні, аби я тільки не зустрів своїх однокласників, чи гірше вчителів. Якщо одноклассники будуть виносити мозок що це за краді зі мною,то вчителі будуть виносити мозок і навчанням і дівчатами.

                             Ми вийшли з будинку та рушили в напрямку школи. Я йшов спокійно та нікуди не поспішаючи,а от Ліонель та Амі стрибали як різані. Їм хотілось все обмацати та обдивитись. Все ж нічого, але коли вони почали спілкуватися із тваринами (в прямому сенсі з ними спілкуватися), то я думав що мене скоро заберуть в лікарню для психічно хворих. Судячи із розмови Амі і німецької вівчарки, то можна зрозуміти, що тварина в рази розумніше за мене, але мені було пофіг, принаймні поки я не почав вдумуватись в цю фразу “Собака. Розумніший. За мене”. “Що ж, їжа для роздумів вже є”-подумав про себе я та гукнув Амі та Ліонель, щоб ті вели себе нормально. А поняття нормально у різних рас різне, і для них нормально це може бути вбивство, чи прогулянка на голе тіло. Після нудної розмови про людське “нормально” вони  почали ввести себе адекватно, принаймні це було до того як ми прийшли до школи. Ми вже стояли на порозі школи, вона здавалась така велика , але в середині ледь вмістила десять двадцять кабінетів. Хтось може сказати, що двадцять кабінетів це багато, але для молодшої та старшої школи загалом це досить мало. Мені треба було підійти до директора щоб дізнатись деякі нюанси та розібратись із документами, та варто було мені відвернутися на секунду як ці двоє вже кудись пропали. Що ж, це мабуть найменше що вони можуть зробити, принаймні це не завдасть мені клопоту. Але я помилявся… Ці двоє зайшли до класу, до мого класу із моїми одноклассниками які прийшли на додаткові заняття щоб підвищити рівень знань. Не знаю чи вийде підвищити рівень знань, але підвищити свій статевий орган від цих дівчат хлопці точно зможуть. Я вже бачив як вони заходили в клас і хотів схопити їх за комір, але вони вислизнули з руки і тепер я лежу на підлозі кабінету, а ці дівки махають всьому класу. І тільки через хвилину Амі почала :”Хазяїн, тобі не боляче? Все добре?” Сказати що мої однокласники були в шоці, нічого не скажеш. А в якому шоці був я, коли Ліонель поцілувала мене. Вона це пояснила тим, що цим захистить від наступних неочікуваних падінь, але Амі зрозуміла що це геть не для цього було зроблено. Поки у всіх були широко роззявлені роти я вийшов з класу та пішов до директора по справам, залишивши Ліонель і Амі одних. Я розумів, що вони можуть наламати дров, але чим швидше я закінчу свої справи, тим швидше ми підемо звідси. Плюс вони істоти із іншого світу, не думаю що вони підпустять до себе абсолютно чужих для неї людей.

-Звісно, ми зараз подамо твої документи до вступу в університет, це не так уже і складно,-каже мені директор,- а що це за дві дівчинки прийшли з тобою?

-А-а-а… Це мої знайомі, вони вирішили пройтись зі мною до школи, бо дома їм сидіти сумно.

-Зрозуміло, тоді будь-ласка, зроби так щоб вони більше не танцювали еротичні танці в класі.-З легенькою посмішкою мовив директор.

                      Цей день був дуже насичений, особливо похід в школу, це принесло мені деякі проблеми. Настав вечір і я тихенько грав у відеогру поки ті двоє старались зрозуміти ідею їстівної білизни. Я грав у RPG гру: це гра де треба виконуючи завдання піднімати рівень персонажа та отримувати призи із вбитих монстрів. У мене була маленька перерва, тому я підніс чашку чаю до рота і в цей же момент Амі сказала що хоче завтра сходити на кладовище. Моє обличчя перекосило і я не зрозумів навіщо янгола йти на кладовище. Та це була друга проблема, перша - я обпік свій язик із-за такої різкої та неочікуваної новини. Амі сказала, що там похована людина за якою вона спостерігала ще до мого народження. Це був чоловік похилого віку який прожив дев'яносто років, але помер від серцевого нападу. Вона дуже любила, але рятувати від смерті не вміє, і це навіть самому Богу заборонено робити. Я лише знизав плечима та продовжив грати в гру. Як тільки Ліонель почула цю історію то розсмілась, бо вона демон і не знає такого поняття як скорбота. Амі це не на жарт розізшило, але вона окрім магії “заклеїти рота” більше не може використати в людському світі.