Дружба/Кохання

Втрачена дружба...

Вітер, забери мої сльозинки, 

Адже подруг я вже не верну.

Кінчилась наша дружба до краплинки,

Інших подруг я вже не знайду.

Дружба не рахує всі хвилинки,

Але вона й не завжди вічна.

І капають все додолу сольоні краплинки,

І дружба наша пішла в рай навічно.

Казалося б, що дружба наша крепка,

Але тепер закінчилась вона.

І наче не хватило мені клепки,

І наче вже між нами йде війна.

Ми стали вже чужі і вже байдужі,

Тепер один лиш вихід є у нас:

Змиритись з тим, що є, 

І не говорити більше "друже",

І це єдиний вихід...більш нема.

А що? Я думаю, що є ще один вихід,

Але наврядчи друзі мене пробачать...

І ось, я вже зробила свій єдиний вихід,

Але наврядчи вони мене побачать...

" Що таке дружба? "

Що таке дружба?

Скажіть ви мені.

Можливо—це служба?

Можливо і ні...

Але коли друг є,

Світ кращим стає!

І неначе світла просвіт настає!

А без  друзів він зникає...

І вмить темрява наступає,

І життя завжди мене повертає.

І завжди я друзів знаходжу й втрачаю,

І завжди від болі я потерпаю.

Від болі пекучої, найбольнішої в світі,

Яка нещадно мене вбиває,

І головне так повільно...

Так повільно вбиває.

І життя завжди назад мене вертає,

І ця біль перемагає,

Останні сили вичавляє.

І ні краплинки не лишає.

І ця біль так душить і вбиває.

І завжди перемагає...

Що ж таке дружба?

Скажіть ви мені,

І чи знаєте ви?

Можливо і ні...

Тоді вже не треба мені говорити,

Не треба повчати мене і сварити.

Не треба давати ті цінні поради,

Я сама вже розберусь і дам собі раду.

Я впораюся тепер вже сама,

Інакше не буде, я вже така.

Характер дурний, я розумію,

Але, можливо, колись

Свою дружбу зберегти я зумію.

Невідома хвороба

У мене є хвороба,

Хвороба невідома.

Чомусь болить усередині,

Боліло вчора болить і нині.

Мене картає ця хвороба,

Чому? Незнаю я.

І іноді керує мною злоба,

І я шукаю вихід навмання.

Іду по вулиці я зрання,

І всеодно болить душа.

І раптом зрозуміла я,

Чому болить у мене вона.

Я зрозуміла —це КОХАННЯ,

Але коханого нема.

Хіба таке можливо?!

Кохання є, а ось коханого нема...

Ні, це неможливо,

Тоді чому болить душа?

Хіба таке буває?

Не знаю, як у Вас, а в мене є таке,

Хоча я й іноді забуваю,

Але ця біль завжди вертає.

А моде це тільки лиш сон?

Ні! Тоді вже це КОШМАР!

Але біль реальна, як ніколи,

Вона пекуча, мов соус тартар.

Мені так гірко на душі,

У когось є своя половинка...

А у мене—ні!

Чомусь так сумно...

І плакати хочеться кожну мить,

І на серці гірко...

Немов кохання —як тоненька нить,

Що може надірватись у любу хвилину.

І вже на серці пусто,

Я втратила надію на любов.

І сонечко вже не таке яскраве, 

І хмари вже насупилися знов.

Чому природа така сумна?

Невже це залежить від мене?

І тут вже зрозуміла я, 

Яка я, такий і світ.

У душі, зараз, у мене все навиворіт,

І у природи так само.

Я переконала себе не сумувати,

Адже кохання—це не головне.

Принаймні здавалося мені так раньше,

Але я зрозуміла...

Кохання —це святе!

І не зважаючи на те,

Що мене зсередини кислота їла,

Посміхнутись я зуміла.

Але на серці чомусь так тяжко.

І все це через Кохання.

І я благаю—прийди, Кохання, скоріше будь-ласка!

А поки що залишаються надії, мрії, зітхання.

Але тут я зустріла своє кохання.

І сонечко стало таке яскраве,

І хмаринки стали білі-білі.

Моє кохання таке ласкаве,

Мов проміння сонечка, тепле-тепле.

Я його люблю!

Я не можу звільнитися від єдиної думки про нього,

Йдучи по вулиці дивлюся—

І бачусилует подібний до його.

Кожен раз через нього шалено хвилююся,

І не можу позбутись хвилювання цього.

Сидячи на уроці, кожен раз я дивуюся,

Не розумію жодного зі слів вчителів.

Його душею щохвилини постійно милуюся,

І не потрібно навіть мені його фотографіі.

Я сумую за ним щохвилини,

Але зустрінемось ми ще не скоро.

Я буду чекати цієї зустрічі кожної днини,

І буду закреслювати кожен день в календарику свому.

Мої думки всі лише про нього,

Вся голова забита ним і лише ним.

Спокійно жила я лише до дня цього,

Тепер його я не позбудуся нічим.

Та й бажанням його позбутися я не горю,

Адже жити без нього я просто не вмію.

Це больніше ніж, славетне у світі, горюче тату,

І від кожних його ніжних слів я кожен раз млію.

І зробила я висновок свій, що його я люблю!

Чому?

Чому я думаю лише про нього?

Чому бачу лише його?

І як жила я ще до того,

Як познайомилася з ним?

Коли почула ЙОГО голос,